Тема кохання в трагедії Ґете «Фауст». Людині властиво любити. А кохання — це вінець любові. Просто кохання рядової людини проходить непомітно для оточення, а кохання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя. Тож природно, шо кохання Йоганна Вольфганта Гете не пройшло непомітно, а вилилось у творчості.

А оскільки трагедія «Фауст» створювалась протягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив першого кохання до Кетхен Шенкогіф і зречення його задля врятування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху життєлюбства, шо прокинулось у любові до дочки сільського пастора Фредеріки Бріон — і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною Христіаною Вульпіус, яка стала матір’ю його сина.

Отже, історія з Маргаритою в трагедії «Фауст» — це сповідь юнацтва. Все своє життя Гете вважав, що «…вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються до неї». На цьому підгрунті розгортаються шукання Фаустом найвищої миті, на цьому підгрунті визрівають його сумління щодо виходу з вічного замкненого кола:

Я рвуся від жаги до насолоди,

і в насолоді я жаги жадаю.

Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Вона — символ молодості і краси, простоти і цнотливості, чутливості й ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, проте йому властива психологічна витонченість і жертовність.

Чи кохав Фауст Маргариту? Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита в його житті була лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може.

Гете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до втрати своєї дитини. Тому вона божеволіє. Навіть небо змилостивилось над нею.

Маргарита відчула, що Мефістофель є ворогом:

Крізь маску побачила вона

Мого ума приховану могутність.

Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Маргарита побачила приреченість кохання.

Це кохання земне.

Ллє Фауст спромігся на кохання містичне: Поринаючи за межі про-( юру і часу, вихоплює з-поміж античних героїв образи Паріса і прекрасної Гелени. Гелена виявилась для Фауста недосяжною, як сама краса.

Його страждання за Геленою інші — він прагне недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: «Хто взнав її — без неї жить не може!» — проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням. І навіть поява  Євфоріана — сина Фауста і Гелени — стає феєричним видінням, схожим на сон.

А справжнє кохання, яке уособлювана Маргарита, здатне на прощення. І в уже іншому світі вона лине назустріч фаустові так, як колись, — знов щаслива.