Тема кохання у трагедії Ґете. Кохання Погана Вольфганга  вилилось у його творчості. Невідомо, чи існувалаб трагедія «Фауст», якби її автор не пережив першого кохання до Кетхен Шенкопф і не зрікся його за  для збереження особистої свободи; якби не було в його житті нового спалаху життєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора Фредеріки Бріон — і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною Христіаною Вульпіус, яка стала матір’ю його сина. Отже, історія з Маргаритокою у трагедії «Фауст»  це сповідь. Усе своє  життя Гете вважав, що «Вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються до неї». На цьому підгрунті розгортається шукання Фаустом найвищої миті, на цьому підгрунті визрівають його сумніви щодо виходу з вічного замкненого кола:

Я рвуся від жаги до насолоди,

І в насолоді я жаги жадаю.

Маргарита для Фауста стала уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Ця дівчина — символ молодості, краси, простоти, цнотливості та ніжності. Проте вона не наділена почуттям самозбереження і тому приречена на загибель. Образ Маргарити узагальнюючий, але йому властиві психологічна витонченість і жертовність.

Мабуть, Фауст не кохав Маргариту по-справжньому. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням і він готовий її рятувати, Маргарита в його житті була лише миттєвістю, блідою пониклою тінню. Гете створив образ Маргарити виразно трагічним; почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до страти своєї дитини. Тому вона божеволіє.

У холодному погляді Фауста Маргарита побачила приреченість кохання. Це кохання земне. Але Фауст спромігся й на кохання містичне: поринаючи за межі простору і часу, вихоплює з-поміж античних героїв образи Паріса і прекрасної Гелени. Гелена виявилась для Фауста недосяжною, як сама краса. Його страждання за Геленою інші — він прагне недосяжного, І хоча про Гелену він говорить: «Хто взнав її — без неї жити не може!» — проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням.

А справжнє кохання, яке уособлювала Маргарита, здатне на прощення. І вже в іншому світі вона лине назустріч Фаустові так, як колись — знову щаслива.