«На серці жаль, мій спокій зник

І вже не вернеться повік…»

Тема кохання і зради – одна з провідних у світовій літе­ратурі. Нерідко шлях до щастя був политий сльозами туги та розпачу, бо заради кохання жертвували навіть найцін­нішим – життям.

Багато літераторів XVIII століття зверталося до теми збезчещеної і покинутої дівчини. Але тільки Гете зміг піднести цю тему на рівень справжньої трагічності. Доля такої дівчини отримала художнє втілення в славнозвісній трагедії «Фауст» – найвищому досягненні поетичного ге­нія великого німецького митця.

Його Гретхен, проста і щира, змалечку дотримується су­ворих життєвих правил і понад усе любить свою матір. Бу­дучи єдиною опорою в сім’ї, дівчина опікується більшістю господарських справ: сама прибирає в хаті, готує їжу, шиє і миє. Вона працює легко і з завзяттям, робить усе так, як велять звичаї. Маргарита щиро вірить у Бога, відвідує собор, щотижня сповідується, не забуває, що живе у всіх на очах. Сумирність, лагідність – Що краще є в природі Цих найкоштовніших з окрас?

Її дівоча врода та душевна чистота полонили серце Фаус­та, і Маргарита відкрила йому душу, покохала всім серцем, забувши про звичаї, про людський осуд. Нове незнане почут­тя захопило її наче повінь, вона віддала своєму обранцю най­кращі поривання душі, всю себе. Маргарита, яка сама завж­ди засуджувала гріх, раптово відчула, що не може цього зробити, бо таким прекрасним їй здалося власне почуття.

І от тепер я грішна!

Та, Боже, що то за сумління,

Солодкого чуття багаття!

Складна життєва ситуація, в якій опинилася набожна і щира Гретхен – народження позашлюбної дитини, смерть матері і брата, розлука з коханим, осуд з боку сусідів – призвела її до божевілля, зруйнувала молоде життя, зали­шивши сльози туги та розпачу.

Не судилось і Катерині з однойменної поеми Тараса Шев­ченка знайти щастя в коханні. Бідна дівчина не лише зруйну­вала своє життя та зганьбила дівочу честь, а й знеславила своїх

батьків, завдала їм тяжкої образи. Під тиском людського осу­ду вони вигнали дочку-покритку з хати, і молода жінка з не­мовлятком на руках пішла світ за очі, не сподіваючись розшу­кати коханого, не сподіваючись на його любов та ласку.

На руках дитина.

Вийшла з села – серце мліє…

Сумними були її мандри, але, як і кожна любляча мати, Катерина думала не про себе, а про те, що буде з сином, оплакувала його тяжку долю безбатченка.

Невеселі думи не давали спокою і Маргариті. Вона розуміла, що нікому у всьому світі немає до неї діла, що її гріх ніколи не дасть спокою.

Ой, тяжко-важко ходить попідтинням,

А ще до того з нечистим сумлінням…

Ой, тяжко-важко в чужині блукати

І щогодини ждати розплати!

Палке кохання Гретхен стало причиною божевілля ге­роїні. За середньовічними законами, народження позаш­любної дитини каралося відлученням від церкви і громадсь­ким судом. Тому досить часто молоді матері-покритки вбивали своїх дітей. Ця доля не обминула і гетевську ге­роїню. Збожеволівши з горя, вона починає марити:

Рідну неньку я з світу звела,

Втопила рідне дитя.

Твоє й моє було в нім життя.

Вона впевнена, що Божий суд не простить її, бо цьому гріху нема прощення.

Мефістофель вважав, що душа дівчини навік загинула, але Бог простив її, і голос з неба відповів Духу Зла: «Врятована!» Можливо, що каяття саме і врятувало її душу. Біля небесної брами Фауста зустрічає душа Маргарити, яка все йому вибачи­ла і любить, як раніше. Хор янголів уславлює «вічну жіноч­ність» – усепрощаюче кохання та заступництво Богородиці.

Своїм твором Гете, як і Шевченко, хотів не тільки під­креслити жахливе становище дівчини-покритки в суспіль­стві, а й розказати про те, що шлях до щастя не завжди встелений квітами, що на цьому шляху багато труднощів, сліз та розпачу.

І Гете, і Шевченко вважали, що людина не застрахова­на від помилок, бо ніколи їй не вдасться осягнути всі таєм­ниці світу. Але життя кожного буде недаремним, якщо він не буде коритися долі, намагатиметься знайти своє щастя, яким би складним не був шлях до нього.