Тема еміграції у творчості В. Стефаника. «Камінний хрест» — твір Стефаника, присвячений темі еміграції. Як і в багатьох своїх новелах, письменник спирається в цьому творі на справжні життєві події. Селянин, від’їжджаючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест.

В. Стефаник розуміє, що надії селян марні, знає, що їх чекає в далеких краях. Своїм твором він намагається розповісти, донести до людей, що то за марево — еміграційне щастя. З іншого боку, він розуміє хисткість становища цих бідних людей і на батьківщині, співчуває їм, жаліє їх.

Після десятирічного перебування у війську Іван, головний герой новели, повернувся додому. Батьків не застав —вони померли, залишивши в спадок хатину і горба, «щонайвищого і щонайгіршого над усе сільське поле». На нього витратив Дідух молодечу силу, на ньому скалічився, постарів і став господарем. Не багатієм, але свій шматок хліба мав. Атепер, на старість літ, Іван добровільно кидає господарство. Пройнятий страшною тугою, селянин почуває себе, як камінь, що хвиля викинула на берег. Та й весь він наче закам ’янів. Дивиться отупіло перед себе і нікого не бачить.

Причина цієї туги зрозуміла: це любов до рідної землі і вимушена розлука з нею. Селяни розраджують його, але вони не в змозі зруйнувати тієї страшної туги. Дідух ставить хрест на своєму политому кривавим потом полі, і цим він ніби заживо себе ховає. Тільки після обіцянки людей доглядати хрест йому стає трохи легше. Найважливіше — це добра згадка про чоловіка, пам’ять про нього влюдей.

Особливу тугу викликає останній танок Дідуха з жінкою. Не пам’ятаючи, що робить, Іван «ймив стару за шию і пустився з нею в танець… Люди задеревіли…». Це був танок горя, страждання, страшний танок, мовби останній. Життєва доля Івана Дідуха трагічна. Усі його зусилля змінити життя, поліпшити його закінчуються безрезультатно. Зовні ніби нічого і не трапилось. Подія відбулась, але нічого й не змінилось. Хіба що збільшилась туга за рідним краєм. Спів Іванайстарого Михайла, в я кому слова були, «якжо-вте листя осіннє, що ним вітер гонить по замерлій землі…», підсилює тему народної драми, нездійсненних поривів, марно втрачених сил молодості.

Тема заробітку і еміграції є актуальною і зараз. Наш час важкий, але деякі слабкодухі люди намагаються робити вигляд, що все добре. Наша земля — Україна, і тільки стоячи обома ногами на рідному грунті, можна набратись сил і залишитись справжніми дітьми своєї неньки. І зараз нам, українському народові, треба бути разом, як ніколи. Треба спільно підіймати нашу землю з руйновища. І тільки віра в краще і наполеглива праця допоможуть нам.

У своєму творі «Камінний хрест» В. Стефаник не говорить про це прямо, але з підтексту стає зрозуміло, що відриватись від рідного коріння не можна.