Театр як смисл життя . Марія Костянтинівна Заньковецька,  дівоче прізвище Адасовська (1860-1934), народилася в селі Заньках (звідси і театральний псевдонім) Ніжинського повіту Чернігівської губернії в дворянській родині. З 8 років навчалася в приватному пансіоні Осовської.

І в пансіоні, і в гімназії (Чернігів) часто влаштовувалися вистави з участю Марії Костянтинівни, потім були аматорські спектаклі в Ніжині. Захоплення театром згодом стало смислом усього її життя.

1882 р. вона вступає в трупу Кропивницького і дебютує в ролі Наталки Полтавки. Як драматична актриса вона вперше виступила в драмі М. Кропивницького «Глитай, або Павук» в ролі Олени. З цього часу в починається популярність і слава Заньковецької, яка створила безліч безсмертних образів як у комічному, так і трагічному амплуа. Все життя віддала служінню рідному мистецтву. Багато разів її запрошували на російську, навіть імператорську сцену.

1898 р. вона поїхала до Петербурга на святкування з нагоди столітнього ювілею відродження української літератури. Суворін уже вкотре в присутності публіки звернувся до Заньковецької з проханням ощасливити російську сцену. Зі сльозами на очах артистка відповіла: «Наша Україна надто бідна, щоб її можна було покинути. Я надто люблю її, мою Україну, її театр, щоб прийняти вашу пропозицію».

Любов до України, до рідного слова й театру виявлялись і в не-скінчених ходіннях за дозволами цензури на постановку п’єс.

Драматичний талант Заньковецької Суворін вважав вищим за талант Сари Бернар, а поряд з нею міг поставити лише Елеонору Дузе. «Подібної артистки немає в нас і за всю нашу пам’ять не було. Це талант надзвичайно високий, різнобічний і чаруючий».