ТАРАС ШЕВЧЕНКО народився 25 лютого 1814 р. у с. Моринці Звенигородського повіту на Київщині у сім’ї селян-кріпаків. Рано втратив батьків, наймитував. Був зарахований до складу панських служ­ників і 1829 р. відправлений до Вільна. З початку 30-х рр. жив у Петер­бурзі. Навесні 1838 р. за сприяння К. Брюллова, В. Жуковського та ін. Шевченко був звільнений з кріпацтва. Упродовж 1838—1845 рр. навчався п академії художеств у Петербурзі. Пізніше переїхав в Україну, працював пііпробітником Археографічної комісії в Києві. Навесні 1847 р. Шевченко був заарештований за причетність до Кирило-Мефодіївського товариства і і відправлений рядовим до війська. Пробув на засланні більше десяти років. Звільнившись, жив у Петербурзі. Лише раз після заслання у 1859 р. відвідав Україну. Помер Шевченко 26 лютого 1861 р. у Петербурзі. У трав­ні того ж року відбулося перепоховання поета на Чернечій горі поблизу Канова.

Перші літературні спроби Шевченка припали на 1837 р. 1840 р. побачила світ його дебютна збірка під назвою «Кобзар». Назва збірки  (кобзар— народний співець, частіше сліпий виконавець пісень і а дум під акомпанемент кобзи або бандури) є знаком романтичного самовизначення поета. Тематично ранні ліричні твори Шевченка пов’язані з переживанням самотності , туги за батьківщиною. У ранніх баладах «Причинна», «Тополя», «Утоплена» автор поєднує мотиви розлуки, не­щасливого кохання, родинного злочину з міфологічним мотивом мета­морфози: доведена до відчаю людина знаходить спосіб альтернативного існування, зливаючись з природою, перетворюючись на русалку або рос­лину. Історична тема у творчості раннього Шевченка обмежена XVII— XVIII ст.— драматичним етапом української минувшини, що пов’язаний з боротьбою проти зовнішньої експансії, національними та соціальними рухами. У поемах «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гамалія» Шевченко звертається до різних епізодів козацької історії. У поемі «Гайдамаки» ав­тор осмислює причини й наслідки Коліївщини — повстання українсько­го народу проти національного та релігійного гноблення. Окреме місце у творчості Шевченка посідає тема жіночої недолі, до якої він уперше звернувся в поемі «Катерина». У ранній творчості Шевченка майстер­но поєднується літературна та  фольклорна образність. Поет звертається до української міфології, широко використовує у своїх творах народну символіку.

Характер Шевченкової поезії відчутно змінюється, коли він 1843 р. відвідує Україну, а в 1845 р. переселяється туди на постійне проживання. Безпосередні враження від української дійсності та спілкування з чита­чами вносять помітні корективи в його поетичний світогляд. У творчості Шевченка посилюються антиколоніальні та антимонархічні мотиви. Автор у поезіях 1843—1845 рр. (цей етап частіше визначають як період «трьох літ») еволюціонує від стилізованого народного поета-кобзаря до образу поета-пророка. У Шевченкових творах постає образ України, що являє собою не провінцію Російської імперії, а окрему спільноту з власною ге­роїчною історією та національною самосвідомістю. Поет визначає характер стосунків України з імперією, висміюючи й пародіюючи російські державні інституції в поемі «Сон». Світ імперії трактується поетом як репресивний, негуманний та в принципі ворожий людській природі. У поемі «Великий льох» Шевченко надає матеріального значення історичним трагедіям українського народу. Він змальовує російську монархію як втілення зла, а найменші прояви співробітництва з нею — як непростиме потурання цьо­му злу. У поемі «Кавказ» автор, характеризуючи Росію як зловісну тюрму народів, наголошує на неприпустимості будь-яких проявів колоніаліз­му. Програмово звучить Шевченкове послання до українців «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє». Закликаючи до національної єдності, автор наводить низку аргументів та саркастичних зауважень, звернених до збіднілих ду­хом співвітчизників.

У 1847 р. Шевченко був заарештований і після нетривалого ув’язнення відправлений на заслання. Згідно з вироком, йому заборонялося писати й малювати. Перебуваючи у в’язниці, поет створив ряд переважно лірич­них творів, на основі яких пізніше уклав цикл «В казематі». Більшість творів циклу тематично пов’язана з Україною. У них знайшов втілення емоційний стан ув’язненого поета.

Перші роки заслання Шевченко провів в Орській фортеці у віддалено­му регіоні Російської імперії. Незважаючи на заборону, продовжував писа­ти вірші. Кількість створеного ним за три роки заслання набагато більша, ніж за всі інші періоди життя. У Шевченковій творчості цього періоду переважають ліричні поезії. У них автор прагне по-новому осмислити своє покликання, болісно відгукується на втрату зв’язків зі звичним се­редовищем, висловлює тугу за рідним краєм, звертається до дитячих спо­гадів, із сумом переживає самотність. Попри непоодинокі вияви сумнівів у доцільності обраного поетичного шляху та певне розчарування в діє­вості поетичного слова, у цілому поетичні твори Шевченка представляють сильну особистість, яка критично переосмислює своє попереднє життя, але не впадає у відчай під тиском репресій. На засланні увагу поета при­вертають такі персонажі українського життя та історії, героїзм яких вияв­ляється у стоїчному сприйнятті ударів долі. У поемі «Іржавець» Шевченко співчутливо відгукується про заручника обставин гетьмана Івана Мазепу та запорожців, що стали жертвами погромів, влаштованих російським вій­ськом. У поемі «Чернець» зразком патріота постає козацький полковник С емен Палій. Автор поетизує образ гетьмана Дорошенка в поемі «Засту­пила чорна хмара». Подібні персонажі змальовані письменником у поемах «Варнак», «Якби тобі довелося», «Меж скалами, неначе злодій», «Моска­лева криниця». Автор приходить до нового типу героя — народного пра­ведника, героїзм якого полягає у прощенні ворогів та діяльній проповіді добра. Справжньою катастрофою став для Шевченка арешт 1850 р., який зумовив наступне майже семилітнє поетичне мовчання. Його відправили на нове місце заслання — до Новопетровського укріплення, іцо на узбереж­жі Каспійського моря. Лише 1857 р., перед самим звільненням, Шевченко відновив свою поетичну діяльність.

Твори Шевченка, написані після заслання, загалом розвивають тра­диційні для поета теми. У цей період антимонархічний та антиколоніаль­ний мотиви він нерідко розкриває через наслідування біблійних пророків («Ісаія. Глава 35», «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19», «Осія: Глава XIV»). Шевченків вірш відчутно втрачає зв’язок з фольклорною поетикою й набли­жається до чітких рядків біблійних пророцтв і псалмів. Автор то вибухає ненавистю до кривавих царів-тиранів, то поетизує страдників і праведни­ків. пророкуючи оновлення народного життя. Окреме місце серед творів Шевченка, написаних після заслання, посідає його інтимна лірика. Вона відбиває почуття поета, пов’язані з намірами влаштувати родинне життя, розкриває його болюче переживання самотності.

Значення Шевченка в українській історії важко переоцінити. Його іворчість відіграла ключову роль у становленні нової української літератури.