«Так місто Захарія буде сонцем!» «Ми сотворим світ получшій, созиждем день веселейший», — мудро про­рокував видатний письменник і філософ Григорій Сковорода, сягаючи мріяти у майбутнє України, рідної Слобожанщини. ЗО віршів, більш як 20 байок, 17 філософських трактатів нашого земляка увійшли до скарбниці світової літератури, уславивши харківську землю, на якій вони були народжені «укра­їнським Горацієм» — так ще за життя називали Григорія Сковороду.

За його власним виразом, він любив Слобожанщину, як «рідну тітку», — не менше, як і свою «матір»-Малоросію, тобто Лівобережжя без Слобожанщи­ни, де народився й виріс.

Вперше Г. Сковорода був запрошений до Харкова у 1759 році єпископом Іосафом Миткевичем на посаду вчителя словесності Харківського Колегіуму, який у XVIII столітті вважався центром освіти Слобідської України. У ньому поет працював (з деякими перервами) протягом десяти років, викладаючи поетику, етику, синтаксими та грецьку мову. За час цього десятиріччя він від’їжджав із Слобожанщини до Києво-Печерської лаври, та у 1768 році був удруге запрошений до Харкова губернатором Щербиніним, який без погод­ження з духовною владою і навіть всупереч їй призначив Сковороду викла­дачем катехізису.

Наступного, 1769 року, письменник створив перші п’ятнадцять байок із тридцяти, які пізніше увійшли до знаменитої збірки «Байки Харківські». Таку назву вони одержали через те, що були написані на Харківщині. На той час Сковорода вже покинув учительську посаду і жив у селі Бабаях, де і на­писав останні байки збірки, присвятивши їх своєму другові О. Панкову.

Є у творчій спадщині письменника знаменитий вірш, який увійшов до збірки «Сад Божественних пісень» і який присвячений нашому рідному міс­ту. Це — 10-та пісня «Всякому городу нрав і права», що носить морально- філософський характер. У вірші поет гостро негативними рисами змальовує весь тогочасний побутовий устрій життя. Численні подробиці вказують на Харків і всю тодішню Слобожанщину. Пісня написана дуже простою, зрозумі­лою кожному мешканцю Харкова мовою, у гумористичній формі. Впізнавши своє місто і буття, слобожанці відразу її полюбили і з повагою ставляться до неї й сьогодні.

Але за всіма цими негативними рисами тогочасного Харкова Григорій Савич не міг не побачити й позитивне: лише пройшовши шляхом помилок і вад, харків’яни навчаться їх долати, щоб врешті-решт змогли прокинутися і «розкрити очі», тобто стати правдивими християнами. Про це він пише у своїй «Орації до Бога за місто Харків», про яку у листі до М. Ковалинського 26 вересня 1790 року зазначив: «…Тільки пропишу співану мною в Харкові пісеньку Харкову в серпні»:

О розкрий свої очі, зглянься на нього!

Так місто Захарія буде справжнім сонцем.

У підзаголовку автор посилається на Книгу пророка Захарії,  в укра­їнському перекладі Біблії «На одному камені сім очей» і пише: «З такого зерна Захарії-пророка: «Сім очей Господа». Ми розуміємо, що Сковорода на­зиває місто Захарія (Харків) «сьомим оком Господа». Ці очі сліпі, доки за­крита зіниця. Але Харків стане справжнім сонцем, коли Господь розкриє свої очі і зглянеться на нього; тобто засяє місто своєю силою, багатством, набуде любов і повагу.

…Пам’ять вдячних нащадків невмируща. А сьогодні, коли наш рідний Харків відзначив своє 350-річчя, харків’яни у глибокій пошані схиляють свою голову перед величчю життя і творчості свого земляка:

Якщо зійшлися ми сюди Згасити чвари і пороки,

Ти став нам батьком і пророком,

Цілющий світ Сковороди.