Свято починається в трамваї . Наближався Новий рік. Ми з хлопцями та дівчатками нашого двору вирішили прикрасити іграшками рослини палісадників біля під’їздів і під вікнами будинків міииого двора. Жодної ялинки в цих палісадниках немає, проте є розкішні кущі  шипшини, молоденькі яблуні та абрикосові дерева. Іграшки вирішили зробити  власноруч, тому що на ринку вони надто дорогі. Навчаємося ми всі в одній школі , так що проблем, де робити іграшки, не було. На імпровізовану майстерню уроків перетворився один із кабінетів школи. Нашим консультантом була вчителька малювання Олена Сергіївна. Вона веде в школі гурток народної творчості. Роботи учасників гуртка неодноразово відзначалися призами на всіляких міських конкурсах. У школі навіть є експозиція кращих учнівських робіт. Тут і писанки, і картини, зроблені на холсті із зерен та соломки, колажі та дрібні вироби. Так що свій задум ми втілювали під надійним керівництвом.

Ми принесли пластикові пляшки, картон, фольгу, білий і кольоровий папір, фарби. Інструмент звичайний: ножиці, креслярські лекала, і, звісно, як обійтися без клею ПВА і дроту.

Хтось вирізував заготівлі, наприклад сніговика, інші перетворювали їх в об’ємні фігури, потім розмальовували. Капелюшок сніговика вінчав бубонець, через який йшов дріт для кріплення до гілки. З допомогою вчительки ми зробили картонних і паперових трьох ведмежат, лисицю, зайців, навіть гномів. А пластикові пляшки перетворили на гірлянду дивних за красою ліхтариків. Пляшки розфарбували вигадливими різнобарвними візерунками. Коли роботу скінчили і поскладали іграшки в картонні коробки, у Сашка виникла ідея.

— Рослини можуть прикрасити іграшками і в інших дворах. А ми, якщо не буде заперечень, зробимо оригінальніше.

— Як це? — запитала Катюша.

— Твоя мати де працює? — запитав Сашко.

— Ти ж знаєш — мої батьки в одному депо з твоїм татом, — відповіла дівчинка. — Вони обидва водії трамваю.

— Ось бачиш, Катерино, як все добре складається, — продовжував Сашко.

— Та і мій татко водить трамвай, — сказав Микита. — То й що з цього?

— Отож і є щось, друже!

Те, що запропонував Сашко, всім сподобалося:

— Давайте прикрасимо нашими іграшками трамвайні салони наших батьків.

Довго умовляти дорослих не довелося. Батько Микити домовився з начальством, і нас впустили у депо. Поки трамваї «відпочивали», ми разом з дорослими прикрасили салони саморобними іграшками. Ми навіть не очікували, що буде так красиво.

Ми стали почесними пасажирами одного з таких трамваїв. Цей рейс для нас був важливим. Ми побачили, як пасажири сприйняли нашу вигадку. Жодного похмурого обличчя в салоні! Всі посміхалися. Про те, щоб хтось вирішив проїхати без квитка, і не йшлося. Люди були вдячні водієві трамваю за добрий настрій. А ми були задоволені, що влаштували свято, комусь поліпшили настрій, зробили неповторними новорічні дні.

І ще на нас чекав приємний сюрприз. Для нас організували екскурсію по трамвайному депо. Я вирішив: коли закінчу школу, обов’язково стану водієм трамваю.