Жодному з язичницьких свят не випала така пильна увага і довге життя, як свято Івана Купайла. День Купайла, який припадає на 7 лийня, збігається з літнім сонцеворотом. У давніх слов’ян Дажбог — бог Сонця — був найшанованішим серед інших міфологічних божеств. Це і зрозуміло, бо від сонця залежав урожай, а отже, і життя землеробів, якими споконвіку були українці. Наші пращури вважали, що саме сонце подарувало життя усьому на землі. Тому річний цикл сонця співпадав з найважливішими ритуапьними дійствами. Одним з них було Купайло, котре символізу-ваю літній сонцеворот, тобто найвищий культ сонця.

Християни не змогли заборонити це свято, тому поєднали його з Різдвом Святого пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана. Ось так з’явилося християнізоване свято з подвійною назвою — Івана Купайла.

Як кожне народне свято, день Івана Купайла відбувається з багатьма своєрідними обрядами і піснями.

Все село збиралося біля річки. Там запалювалося священне вогнище, що виступало символом небесного сонця. Воно мало горіти цілу ніч. Бажаючі, особливо парубки та дівчата, перестрибували через нього три рази, тим самим вони ніби очищувалися. Парубкам це давало сили та здоров’я, дівчатам — красу. Якщо вдало перестрибнуть багаття хлопець зі своєю дівчиною, це означає, що вони неодмінно одружаться і будуть щасливі в шлюбі.

Зі святом Купайла пов’язані два найгловніші персонажі — власне Купайло та Марена. Це були дві символічні фігури парубка та дівчини. Марену робили із вишневої гілки, яку уквітчували та вбирали в жіночий одяг. Біля неї водили хороводи і співали пісні. У цей час свою ляльку готували парубки. Купайло робився зі жмута соломи. На нього одягали чоловічий одяг. Вже вночі Марену і Купайла топили, при цьому співаючи:

Утонула Мареночка, утонула,

На верх кісонька зирнула…

Ой купався Іван та у воду упав,

Було ж тобі, Іваночку, не купатися…

На свято Купайла дівчата обов’язково ворожили: вони заздалегідь плели вінки, встромлювали в них свічку і пускали річкою. Якщо вінок добре пливе і горить, то дівчина цього року одружиться, якщо вінок крутиться на місті, то доведеться ще дівувати, а якші у когось вінок затоне, то це вже віщувало нещастя Парубки намагалися спіймати вінок своєї коханої, л означало, що вони проживуть все життя в парі.

Зі святом пов’язано багато легенд. Найпопуляр-нішою була легенда про цвіт папороті. Вважається що папороть цвіте раз на рік. Той, хто дістане собі р квітку, стає мудрим і сильним, зможе протидіяти нечистій силі, почує мову дерев і побачить скарби, оі заховані в землі. Зрозуміло, чому так багато сміливці йшло вночі в ліс шукати той цвіт папороті, хоча а було дуже небезпечно, бо чорт всіляко намагався пе решкодити людині дістати бажаний скарб.

Мені здається, що це свято — найпоетичніше найвеселіше з усіх народних свят. Тому дуже шкоді що його або вже зовсім не святкують, або роблять і зовсім невідповідно до традиції. Свято Івана Купайл символізувало духовне єднання людини із природою  освячувало почуття молодих сердець. Символом очя щення від усього гріховного були вогонь і вода, а вс погане тонуло разом з Мареною. І люди справді в д вірили, а з цією вірою оживала їх надія на краще майбутнє.