План

1. Білий камінь.

2. Григорій Сковорода і воля.

3. Життєві шляхи Сковороди.

4. Духовні шукання філософа.

5. «Світ ловив мене, та не спіймав…»
«Світ ловив мене, та не спіймав…». Осінь… Падає останнє пожовкле листя зі старезних лип, оголюючи їх могутні чорні стовбури. Я на екскурсії по літературних місцяхХарківщини. Цього разу ми завітали до Сковородинівки. Нічим не примітна місцевість, звичайна місцевість… Звичайна? Але що це? Якась біла пляма маячить під одним деревом. Підійшли, поцікавились. Білий камінь, обрамлений червоними квітками, а на ньому надпис: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Це наводить на роздуми. Яка ж вона, ця людина, що змогла втекти від цілого світу?

Григорій Савич Сковорода. Видатний український письменник, філософ і педагог, людина, яка майже чверть століття мандрувала, доводячи людству, що сенс будь-якого існування — воля.

Воля… А хто знає, що це? Що являє вона собою? Чому всі покоління вважали і вважають її невід’ємною, необхідною частиною свого існування?

За визначенням великого тлумачного словника сучасної української мови, «воля — одна з функцій людської психіки, яка полягає у владі над собою, керуванні своїми діями й свідомому регулюванні своєї поведінки». Чи не мрія це кожного з нас?

Для Сковороди ця мрія стала дійсністю. Важко збагнути, як людина могла залишатися незалежною, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами, щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. «Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? — відповів великий просвітитель білгородському єпископові на прохання стати ченцем. — їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м’яко та чернецтвуйте!»

Сковорода відмовився прийняти чернецтво, хоча йому обіцяли з часом високий церковний сан. Він і особисту невлаштованість, добровільне обмеження потреб в ім’я вільного життя не побажав проміняти на вигоди злочинного світу, який намагався впіймати його в свої тенета.

А чи кожний міг би так вчинити? Чи могла б так зробити я?

«Досить блукати світом! Час пристати до гавані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і красою обителі», — пропонували Сковороді ченці Києво-Печерської лаври. Та хіба могли вони припустити, якими словами він їм відповість: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння примножувати собою не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому! Світ мене не впіймає!»

І таки не впіймав! Не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар’єру купити розум, честь та волю Сковороди. Сенс буття письменник вбачав не в маєтках і славі, у житті за совістю, а це, звісно, можливо лише за умови вільного існування людини.

Харківському губернаторові на його пропозицію стати чиновником Сковорода відповів: «Ваше превосходительство! Світ подібний до театру. Щоб грати у театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. Після великого випробування себе я побачив, що не можу грати в театрі світу жодної особи, крім низької, простої… Я обрав собі цю роль — і задоволений».

Навіть Катерині II не вдалося заманити Сковороду в золоті тенета солодкого життя при царському дворі. «Я не покину Батьківщини, —- гордо відповів їй філософ. — Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця».

Великий філософ обрав шлях втечі від світу зла і досягнення свободи духу. Але його ідею «втечі» від світу, думаю, аж ніяк не слід розглядати як проповідь бездіяльності. Щоб подолати зло, на його думку, треба вести спосіб життя, справді гідний людини. На цій основі й побудоване його просвітительське вчення.

З цієї точки зору слід сприймати і творчість Г. Сковороди, відому збірку «Сад божественних пісень».

Однією з найбільш важливих тем поезії Сковороди є тема вільності, яка звучить передусім у пісні «Бе НЬегІаІе», присвяченій Богданові Хмельницькому. Поет звеличує його як «отця вольності». У вірші автор висловлює своє ставлення до однієї з найвизначніших подій в історії України — визвольної боротьби проти польської шляхти та возз’єднання українських і російських народів. Другий мотив — це ймовірність втрати поетом особистої свободи: «щоб без свободи не міг я лишитись», тобто щоб не стати кріпаком поміщика С. Томари. Мотиви вільності звучать і в інших піснях.

Усе своє життя Г. Сковорода тікав від світу, який хотів нав’язати йому свої ідеали, устрій, уподобання. І сталося диво — світ не спіймав його.