Трагедія «Сава Чалий» — найвизначніша історична п’єса І. К. Карпенка-Карого.

З історичнихджерел відомо, що Правобережжя і західноукраїнські землі у XVIII ст. були під владою Речі Посполитої. Після укладення Прутського миру 1711 року польські магнати По-тоцькі, Браницькі, Любомирські та інші, що втекли в час народних повстань у Польщу, знову повернулися на Правобережжя. Вони заволоділи величезними земельними угіддями, багатьма містами і селами. Для охорони своїх маєтків польська шляхта утримувала наймані загони так званих надвірних козаків. Ці загони, як свідчать історичні факти, часто переходили на бік повсталих. Під час масового повстання селян проти польських магнатів та козацької старшини полк Верлана, а з ним і Сава Чалий, перейшов на бік повсталих. Разом із Верланом та іншими учасниками повстання у травні 1734 р. він дав в Умані присягу на вірність російської імператриці Анні Іоаннівні, але під час походу сотня Сави Чалого, як розповідають дослідники, відокремилася од повстанців і почала діяти самостійно.

Саву Чалого розшукувала королівська влада, щоб покарати за участь у повстанні полку Верлана. Шукала його одночасно і царська влада як порушника присяги, яку він дав цариці.

Після поразки повстання Верлана Сава Чалий був ватажком одного з гайдамацьких загонів. Ім’я Чалого в цей час викликало жах у шляхти, яка просила захисту і в королівської влади, і в царського уряду від Сави та інших «розбійників», як називали польські пани гайдамаків та їх ватажків.

Гайдамаки поважали Саву за його хоробрість, кмітливість, неабиякі здібності як керівника повстанських загонів. Вони мріють про той час, коли й Січ пристане до Сави.

А польських панів лякало саме ім’я Сави Чалого. Коронний гетьман Потоцький доручив Шлигельському обіцянками «маєтно-стей великих», шляхетства від короля переманути Саву на бік польської шляхти: «…Бо коли до себе ми його не переманим, то гайдамаччина Хмельниччиною стане!» Шлигедьський береться виконати доручення гетьмана.

А в Чорному лісі, у повстанському таборі вирують пристрасті. Нема згоди поміж гайдамаками і їх отаманом. Гайдамаки рвуться до боротьби, до помсти жорстоким панам. Та Сава Чалий радить «підождать… до слушного часу». Він вважає, що «стару Україну покинути треба всім і заснувати нову — на вільних козацьких степах, біля Лугу Великого за порогами понад Дніпром». Він вважає, що виступ гайдамаків не приведе до перемоги. І тому порада його — чекати.

Непослідовність у боротьбі, відсутність віри в силу народу і його перемогу віддаляють Саву Чалого від гайдамаків і запорожців, що пристали до гайдамацького руху в Чорному лісі. Незгода переростає в гострий конфлікт, що завершується обранням на отамана замість Сави Гната Голого.

Тепер починає діяти і Шмигельський, який ще раніше перебрався до коша гайдамаків. Недобрії почуття він розпалює у Сави: «Біда, що кожний хоче старшим бути і керувать, а через те один — будує, а другий — руйнує!»

Шмигельський підсовує Чалому лист від коронного гетьмана Потоцького, в якому той обіцяє полегшити становище селян, а Саві дати сто тисяч золотих, великі маєтки і шляхетство. Чалий трохи вагається, а потім вирішує: «Так, так! На берег, на другий берег! І там ми будем рятувати віру, народ і край від нової руїни. Давай сюди Потоцького умови! Я… іду!»

І ось Сава Чалий разом із Шмигельським в палаці коронного гетьмана Потоцького.

За криваві злочини проти свого народу Сава Чалий дістав звання полковника. Одночасно одержав і королівську грамоту, в якій зазначалось, що «віднині Сава Чалий — благородний шляхтич Речі Посполитої».

Тривога Чалого викликана як відчуттям заподіяного злочину, так, безумовно, і страхом гайдамацької розплати. Адже стратити Саву вже приходили Кульбаба, Горицвіт, Кравчина. Перших двох Чалий упіймав. Кульбаба покаявся і лишився в селі Степашках, де жив Сава. Горицвіта ж Чалий повісив. Розповів про це Дорош Кравчина, повернувшись до гайдамацького коша Гната Голого.

Зневірившись у силі народу, відірвавшись від народного грунту, Сава Чалий перекинувся на службу до ворогів народу. А розплата за зраду народові — неминуча, справедлива, священна. Смерть Сави Чалого від рук народних месників доводить історичну неминучість осуду та загибелі зрадників.

Як бачимо, у п’єсі «Сава Чалий» Карпенко-Карий підніс проблему етичного і морального характеру на матеріалі історичного минулого України. У п’єсі правдиво розкрито класову  суперечливість позиції та моральну  невизначеність в українському суспільстві першої половини XVIII століття, показано непримиренність інтересів двох ворожих соціальних сил — панства і трудящих селян.