Стародавня Україна за віршованими оповіданнями О. Олеся. У своїх віршованих переказах історії стародавньої України поет Олександр Олесь торкнувся дуже цікавої історії народів, які раніше жили на київських землях. У частині, яку названо «Наші предки — слов’яни» поет описав поля й ліси, річки, де жили кревні родичі своїми племенами. Керував кожним плем’ям найстаріший і най мудрі ший з усіх, який і карав, і милував своєю владою, але це була влада мудрості і старшинства. Князі тоді не були головними у племені, а тільки водили воїнів у походи.

Олесь описує обряди слов’ян, пов’язані із похованням загиблих у бою воїнів: шо кладуть у поховання, які пожертви віддають богам. Дуже поетично змальовано купальську ніч — її веселе багаття, пошуки цвіту папороті, танці, слухання провіщання богів. Олесеві вірші населені русалками, лісовиками — поетичними істотами українських міфів.

Мені особливо подобається опис танку русалок — в уяві постає яскравий образ минувшини. «І здається, щойно бігли тут русалки польові і розсипали зі сміхом самоцвіти по траві…» Коли читала ці рядки, згадала село, де була у бабусі влітку, річку із прозорою водою, зелений ліс і садочок, і бабусині казки про русалок, які забирають із собою у воду тих, хто наважився купатися у темряві, яскраве куп&іьське вогнище, віночки зі свічками, пущені за водою… І заквітчані васильками, маками, ромашками, дзвіночками зелені луки — за словами Олеся, «самоцвіти по траві». Тоді я почувала себе також русалкою, разом з іншими я зробила собі віночок із диких трав і пустила його річкою…