Спів про рідну землю. Поезії видатного українського поета Максима Тадейовича Рильського захоплюють своєю витонченістю та глибиною об­разів Найголовніше місце в його багатогранній творчості по­сідає тема людини і природи.

Гармонійне існування лірйчноґо героя залежить від його єднання з красою, що оточує його, віднайдення її в праці, спогляданні природи.

В одному з віршів М. Рильський зображує дівчат, які пра­цюють на винограднику і співають народну пісню “На городі верба рясна…”

Вони співають голосно і строго,

Щоб тепло й працю вилити в одно…

Разом з ними співає все довкола, навіть сивовусий брига­дир — “скупий у мові, суворий в ділі” — і журавлі, які високо летять над тими дівчатами. У цьому вірші поет змальовує любов до всього земного. Відбувається поєднання людини і природи, творчий підхід людини до всього оточуючого.

Сповнений жадоби звукових вражень, поет уважно вслу­хається у голоси міської вулиці, у звуки шосе, мелодії степу та лісу. Він почуває себе невіддільною частинкою поиооди. змальовує своє поєднання з нею:

Ліс зустрів мене як друга

Горлиць теплим воркуванням,

Пізнім дзвоном солов’їним,

Ніжним голосом зозулі,

Вогким одудів гуканням.

Максим Рильский майстерно відтворює звуки природи, тог» ко розуміє її “мову”. Він вплітає в рядки поезії надзвичайно яскраві спостереження, Ось, наприклад, у чому він бачить оз­наки весни:

Вона — в бруньках блискучих на каштані,

В снігу рудому, у струмках брудних.

Що чистим сріблом грають у тумані.

Мов бруд ніколи й не торкався їх.

Вона — у краплях, що спадають дзвінка

Із голих віт, які стрясає птах.

Вона — в підсніжній зелені барвінку,

В сережках на березових гілках.

Читаючи ці рядки, мимоволі переймаєшся поетовими емо­ціями, переживаєш разом з ним радість бачення прекрас­ного.

Так само, як людина не може існувати без природи, приро­да теж не існує без людини. Вони стають красивими у взає- моєднанні. У вірші “Три дівчини” він знайомить нас із трьо­ма студентками-агрономами, людьми одного віку, однакових умов життя. Але сприймають явища природи вони по-різно- му, що залежить, певно, від індивідуальних особливостей кож­ної людини. Одна з дівчат здатна сприймати навколишню красу:

Одна сказала: “Гляньте, гарно як!

Немов облита снігом кожна гілка!

Он, бач, на сонці затаїлась білка,

Он слід легкий, то перебіг русак

Читаючи ці рядки, я уявляю образ життєрадісної дівчини романтичною натурою. Друга стриманіша у висловленні

почуттів:

…Справді, весело, дівчата,

Хоч трохи й пізно, а м’ягка зима!

На лижах би! Та часу в нас нема.„

Ще інакше реагує на те саме явище третя. Поет передає душевний стан дівчини, а також її ставлення до баченого:

Булл чомусь лиш третя мовчазна,

Іде — немов не бачить і не чує…

Спитали дві: “Чого тобі бракує?”

— Морозу й сонця! — мовила вона.

І уявляється ця дівчина вольовою, сильною. Отже, поет майстерно зображує сприйняття природи людиною, і ми може­мо зрозуміти особливості її душі.

У вірші “Діалог” М. Рильський висміює тих, хто через свою духовну вбогість вважає, ніби у часи космічної ракети, кібернетики та інших див поезія, музика, природа нічого не варті, що той, “хто мотор полагодити вміє, вартий біль­ше, ніж знавець картини”. На це безглуздя поет гнівно зауважує:

Як же так убого ви живете,

Чом так занепали ви, скажіть,

Щоб у дні космічної ракети Солов’я не е силі зрозуміть?

Він виступає проти байдужих, очерствілих душами людей, які не люблять природи і не розуміють її.

У своїх віршах М. Т. Рильський не тільки зображує поєднання людини і природи, а й закликає не обкрадати себе духовно, не відсторонюватись від краси в житті, від чарів­ного світу природи, мистецтва. Лише в єднанні корисної праці і краси людина може бути по-справжньому щасливою в житті.