Спільна тематика. Тема кохання і зради є однією з так званих вічних тем у світовій літературі. Читаючи провідні найславетніші твори, усвідомлюєш, що дорога до щастя дуже часто була полита сльозами туги та каяття. Але людство завжди йшло і надалі буде йти незнаними дорогами кохання.

Тема збезчещеної та покинутої дівчини була популярною у XVIII столітті. Багато хто з тогочасних літераторів звер­тається до неї, але лише Йоганну Гете вдалося піднести цю тему до рівня справжньої трагедії. У славнозвісній трагедії “Фауст” великий німецький мислитель і поет дає новий вимір зображенню розповсюдженої дівочої долі.

Гретхен, тобто Маргарита, є типовою городянкою тогочасної Германії. Вона має щиру, просту вдачу, любить свою матір і зма­лечку звикла дотримуватися суворих життєвих приписів. Грет­хен виконує більшу частину господарських справ: шиє, миє, прибирає і робить це з легкістю і завзяттям. До того ж дівчина щиро вірить у Бога, дотримуючись всіх релігійних правил,

Сумирність, лагідність —

Що краще є в природі

Цих найкоштовніших з окрас? —

вустами одного з героїв запитує автор. Але спокійне життя Маргарити обірвалося: її покохав Фауст. За сприянням Ме- фістофеля Фауст отримує дівчину. Маргарита кохає його всім серцем, забувши про місцеві звичаї, про загрозу суспільного осуду. Незнане почуття захопило її цілком. Згодом Фауст покидає свою кохану і відправляється у подальші пошуки прекрасної миті, яку він прагнув зупинити. Щира і набожна Гретхен опинилася у складному становищі: її брата вбили на поєдинку, мати померла, а вона сама ось-ось мала народити байстря. Ці нещастя вкупі із суспільним осудом призвели дівчину до божевілля, зруйнували її тільки-но почате життя. За часів, описаних у “Фаусті”, так звані покритки підлягали ще й відлученню від церкви — одному з найстрашніших се­редньовічних покарань.

За подібних умов матері-одиночки досить часто вбивали своїх дітей. Не стала виключенням і Гретхен. Дівчина впев­нена, що Бог не простить їй цього страшного злочину. Але, згідно з концепцією автора, вона – жертва обставин, і тому Маргарита одержує відпущення гріхів заради свого чистого кохання, так би мовити, з найвищої інстанції.

Можливо, що саме каяття врятувало душу Маргарити. Душа дівчини все вибачила Фаустові і не перестала його ко­хати. Янгольський хор уславлює “вічну жіночність”.

Не судилося і Катерині з однойменної поеми Тараса Шев­ченка знайти щастя в коханні. Зганьблена дівчина не тільки вщент зруйнувала своє життя, а й знеславила своїх батьків. Під тиском громади батько й матір вигнали Катерину. Мо­нодії жінка з немовлям на руках мусила йти світ за очі.

На руках дитина.

Вийшла з села — серце мліє.

Сумними були мандри Катерини. Як кожна мати, Катери­на думала не про себе, а про долю своєї дитини. На відміну від Маргарити, Катерина вбиває не дитину, а саму себе. Її син Іван, вихований чужими людьми, стає поводатарем у старців.

Йоганн Гете і Тарас Шевченко своїми творами не тільки підкреслили жахливе становище покритки у скутому кри­гою застарілих правил суспільстві. Автори “Фауста” і “Кате­рини” доводять, що шлях до щастя не завжди легкий, що на цьому шляху існує багато труднощів, і сльози і кров щедро змочують її розбиті мостини. І Гете, і Шевченко вважали, що ніяка людина на сто відсотків не застрахована від життєвих помилок, більш чи менш значних. Поети доводять, що людсь­ке життя набуває свого істинного змісту лише за умов бо­ротьби. Ось так, помиляючись та знову знаходячи свою сутність, людина має прямувати до щастя.