СОЦІАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ ОБРАННЯ ЧІПКОЮ НЕГІДНОГО ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ В РОМАНІ П. МИРНОГО . Панас Мирний — видатний український письменник — залишив свій помітний слід у реалістичній українській літературі, збагатив­ши її чудовими творами, в яких розглядаються актуальні проблеми українського села кінця XIX ст. Одним із таких творів є соціально- психологічний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні? », написаний П. Мирним у співавторстві з братом І. Біликом. У центрі роману образ Чіпки Варениченка — селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стеж­ку і став «пропащою силою». Цікаво простежити життєвий шлях цього героя, дійти висновків, де і чому він утратив свої гарні якості (бо ж у кожної людини є певні гарні якості) та зробив такий вибір. У людський світ Чіпка входить з розкритими всьому доброму довірливими очима й одразу ж наштовхується на глузливо-образ­ливе: «Байстрюк!» Народна мораль переносить гріх батька на матір і дитину, готова не тільки принизити хлопчика, а викинути на уз­біччя. Коло тих, хто жаліє Чіпку, досить обмежене: мати, баба, дід Улас, Грицько. Щоправда, матері своєї хлопчик майже ніколи не бачив, бо вона весь час тяжко працювала. Проте бабуся любила його, дід Улас утішав. Розумний від природи, кмітливий, працьовитий, гордий, Чіпка гостро переживає соціальну несправедливість і змалку шукає прав­ди. Так одного разу він пішов на службу до діда Бородая, але через те, що був не дуже слухняним хлопцем, дід його побив. Чіпка дуже обурився через несправедливість, тому помстився, підпаливши дідо­ву хату. Дід його вигнав, а Чіпка пішов і поніс у серці гірке почуття ненависті до долі, що поділила людей на хазяїна і робітника. Так з самого дитинства Чіпка пізнав гіркоту життя. Смерть бабусі стала для Чіпки-підлітка справжньою трагедією, адже з втратою бабусі він утратив і ту єдину духовну опору, що була у його житті. Здавалось, що й саме життя для нього закінчилося. Та ні, доля виявилася милосердною і дала їм з матір’ю клаптик землі. Зажили вони краще. Потім Чіпка зустрів свою «польову царівну» і покохав усім серцем. Кохання завжди возвеличує людину, змушує дивитися на світ зовсім іншими очима. В найкращі моменти життя, на піднесенні, коли йому все вдавалося, коли Галя не могла його не любити, бо щастя висвітило в ньому все найкраще — гордість, гідність, терпіння, працелюбність, окрилений своїм щирим почут­тям Чіпка був готовий пробачити людям усі образи, усі кривди, був готовий любити весь світ. Це були найщасливіші миті, але доля весь час готувала для Варениченка нові випробування, поверталася до ньо­го іншим боком. Першого важкого удару Чіпка зазнав, коли раптом перервалося його щасливе господарювання. Землю забрали, в душі оселилися розпач і горе. Він пішов шукати справедливості, але не знайшов. Тоді й познайомився Чіпказ Порохом, який уперше приго­стив його горілкою. Чіпці це сподобалось. Далі він зблизився з компа­нією Лушні, Пацюка, Матні, які сенс свого життя вбачали у постійно­му пияцтві. У результаті цієї дружби Чіпка залишився майже голий і босий. Всі люди для нього стали запеклими ворогами, а горілка — єдиними ліками від розчарування. Здавалось, усе людське залишило чолові­ка. Чіпка став на шлях «легкого життя», на шлях розбою і грабіж­ництва, на слизьку дорогу злочину. Але світиться ще вогник людяності в серці Чіпки. Він зміг усе- таки піднятися ще раз. Працював на землі, з надією дивився у май­бутнє. Був обраний членом управи. Мріяв про те, як служитиме людям, як нестиме їм добро… Та знову не судилося. Брехливе, продажне середовище не для чесної людини. Чіпку підступно виво­дять з членів управи. Це була остання крапля, і Чіпка Варениченко знову опинився на шляху пияцтва і злодійства, розчарувавшись у цьому житті, остаточно скорившись пропащій силі. Так і не знай­шовши справедливості, він почав мстити наосліп. Проте грабування і вбивства звели його протест нанівець, а кров загублених людей страш­ним тавром лежала на ньому. Чіпка перетворився з правдошукача на кримінального злочинця, бо обрав шлях боротьби, але не розумів, що боротись за правду треба тільки правдою, — неправда щастя не приносить. Як ми бачимо, у головного героя були шанси стати порядною, чес­ною людиною, він мав гарні якості, мав і чесні наміри, але найблаго- родніші пориви, закладені природою, перекреслив злочин. Невміння відшукати правильний шлях боротьби проти кривдників, «кривава стежка» бунтарства перетворили Чіпку на « пропащу силу ». Зло висту­пило сильнішим за добро в натурі Чіпки, і тому його вибір — « моральне падіння». Він підкорився долі, пустив життя на самоплив, завдаючи шкоди рідним і оточуючим. Отже, проблема вибору життєвого шляху, яка не раз поставала в творах української і світової літератури, може вирішуватися різни­ми шляхами. У романі Мирного ця проблема стоїть особливо гостро, бо майже всі герої цього твору постійно опиняються в умовах, коли вони повинні вибирати між діаметрально протилежним — чесною, хоч і нелегкою долею хлібороба і достатком, здобутим ціною злочи­ну, між спокійним родинним життям і злодійкуватими товариша- ми-пияками. Який шлях обрати, кожен вирішує сам. Образи, створені видатним українським реалістом наприкінці XIX століття, і сьогодні нікого не залишають байдужим, спонукаю­чи замислитися над власним життям, над своїми вчинками та справ­жніми мотивами тих учинків, визначитися, чи кожна мета виправ­довує засоби її досягнення, чи можна, взагалі, бодай одного правед­ного діяння дійти злочинним шляхом.