Сонячний промінь на моєму столі. За вікном грудень, місяць з найкоротшими днями року. Сонце дуже низьке, воно рідко пробивається крізь хмари і майже зовсім не заглядає у мою кімнату Вікна в нашій кімнаті сучасні — стоять склопакети, і дивляться вікна у двір. Підвіконня широке. Я люблю, поклавши на нього лікті, дивитися за вікно. Бачу прозорі тополі, оголену акацію, пухнасті липи. Липа, на відміну від інших дерев, нескинула свої «літачки»-насіннячко. От і здається її крона ошатною. Я можу не-| скінченно дивитися на липу у світло-коричневому зимовому вбранні.

Поруч із підвіконням стоїть мій письмовий стіл. Навіть у похмурий день він випромінює світло. Так і зву його: моє кімнатне сонечко. Стіл весь зроблений з ! дерева золотистого кольору, до самісіньких ніжок. Перш ніж сісти за уроки, я де-Ікілька хвилин сиджу за столом, відкинувшись на спинку стільця-крісла. Я милуюся своїм столом. І це налаштовує мене на робочий лад. На широкій, просторій поверхні столу досить місця для багатьох предметів. Затишно на ньому високій Настільній лампі з абажуром шоколадно-золотавого кольору. Коли ввечері я вмикаю лампу, здається, що кімната змінюється. Весь стіл освітлений, а кімната — у темряві. Так затишно, що не хочеться покидати свого робочого місця. Поряд із лампою я кладу зошити, а ось підручники лежать акуратною купою на іншому кінці столу. Між лампою і підручниками — сучасний кнопковий телефон світло-сірого кольору. Трохи далі від телефону — невелика вазочка, у якій розташувалися ручки та олівці. А от у тумбі столу, що знаходиться праворуч, лежать старі зошити, деякі підручники, дрібні канцелярські речі. Тумба ця має дві полиці, і вони цілком заповнені, але все одно відчувається якийсь простір. Є ще у письмового стола шухляда. Речей там небагато, але здається, що там тісно. Може, тому, що я частенько користуюся шухлядою, і там час від часу виникає безлад. Ось і здається, що в шухляді яблуку нема де впасти.

Я вважаю свій стіл чарівним. Коли пізньою осінню або в зимовий день стіл освітлений сонцем, я кладу на поверхню столу долоні і відчуваю тепло, що йде від дерева. Воно здається живим. Я заплющую очі і уявляю, що я на золотому морському березі.

Одного разу в жовтні у сонячному квадраті, який ліг на стіл, я побачив якусь Темну цяточку. Що це? Цяточка спочатку була нерухомою, потім почала повільно рухатися. Я перевів очі на вікно і побачив на склі сонечко. Хіба ж це не диво, — побачити на вікні живу істоту!

Раптом хмаринка закрила сонце і тінь від сонечка зникла. Потім сонце все ж таки пробилося, і знову на столі була тінь симпатичного жучка. І А ще стіл дає затишок місячному сяйву. І від столу йде загадкове сяйво. А все про враження від місячного сяйва на столі я розповім іншим разом.