СОЛОВЕЙ

Годі й уявити собі травень без того співака, його краси! І ночі ті наші весняні тихозорі утратили би свої чари, коли б світло їхньої тишини, скупаної в блідім сяєві місяця, не мережили дзвінкі тони солов’їної пісні. Соловей, як справжній артист, шукає широкого вільного про­стору, тихої ночі, бо лиш там може вповні його величавий спів роз­ливатися. Не показується людям вправді, але радий, коли хто при­стане послухати його пісні. Бо ж він свідомий краси свого голосу і не дасть будь-кому перевершити себе в артистизмі. Солов’ї ведуть за те між собою справдішню боротьбу, сідаючи один над другим, щоби противника закричати…Прилітає він з кінцем травня. Прибуває непоміченим тихим смерком без шумних оповісток, бо знає, що першим своїм співаць­ким виступом з’єднає собі гарячих поклонників. І ось одного ясно­го вечора в зеленім гаю над річками чи ставами чути його величний гімн, перше вітання весни на рідній землиці. Що за сила тонів, за глибінь почуттів криється в маленькій гортані сірої непочесної пта­шини! Спершу якийсь час квилить він тихим, несміливим голосом, немов пробує, настроює свій інструмент. Згодом маленький співак одушевляється, щоб у цілій повноті розвинути усю красу свого го­лосу… Сиплються короткі, відривисті звуки, немов вистріли в небо линучої мелодії — відтак переходить артист в якісь ніжні, омліва­ючі тони, то знов затягне високо, розсипається безкінечним цвіркан­ням і урве в половині, продовжуючи лише стиха, немов втомився
сам своєю піснею. Вчені помітили, що солов’їний спів схожий деко­ли на звуки мови людської…

На спів і музику людей соловей незвичайно чутливий. Оповіда­ють, що, почувши раз молоду дівчину, що співала гарним голосом за фортепіано, влетів соловей до кімнати й, упокоєний тонами, біля ніг її загинув. Сила звуків убила його!..

На початку травня стелить соловей гніздечко з сухого листя, моху та м’якого пір’я, закладаючи його в густих корчах близько землі, в місцях, найменш доступних оку людини. Коли самичка висиджує яєчки, самчик приспівує їй, сидячи на дереві, довгими ясними ночами. З кінцем червня соловей мовкне. Самичка є взірце­вою матір’ю для своїх маленьких, а коли грозить їм яка небезпека, намагається відволікти ворога. Підлітає й опадає на землю з повис­лим крильцем, буцімто зламаним, або сідає на дерево і співає, щоби переманити увагу на себе.

Соловей заслуговує на сердечну опіку людей також і за те, що нищить шкідливих комах. Народ сільський помітив, що соловей не все з однаковим натхненням співає. А залежить це від стану повітря. Коли звечора почне він свій концерт і тужливо лящить цілу ніч — то ворожать з цього довготривалу постійну погоду. Коли співає з перервами й аж під ранок оживляється в своїх звуках, кажуть, що сльота настане.

Соловей дуже необережний і легко потрапляє в кігті своїх ворогів або в сильця. В неволі прив’язується до чоловіка і співає, та пісня ся не рівня тій, що дзвенить на вільнім просторі! Ся піснь — піснь не­волі, сумна, уривиста, наче та думка в’язня, що, відбившись об мури темниці, назад глухим гомоном повертає в грудь невільника.

Тому кожний щирий друг живої природи повинен берегти сво­боду солов’їв і перестерігати, щоби пуста дітвора не нищила їм гнізда, а їх не неволила.

Народ наш сердечно любить солов’я, у багатьох піснях згадує його. Це видно хоча б з загальнозвісної пісеньки, що кожен, певно, не раз чув:

Соловію маленький!

Маєш голос тоненький,

Заспівай же ти мені, бо в чужій я стороні…

Як непомічено прибув соловей до нас, так само тихенько одного літнього вечора покидає. В останні дні серпня пускається в подорож, летить самітно звичайно смерком, відпочиваючи часто, поки аж за­лине під погідне небо африканського підсоння.