Собаче щастя. Кинутий хазяїном собака був безпомічний на багатолюдній вулиці великого міста. Йому раптово посміхнулося щастя: жалісливий чоловік вирішив забрати його до себе додому. Несподівана зустріч чоловіка з малолітніми хуліганами, коли той вийшов із собакою з «Зоомагазину», ледве не залишила сенбернара без нового хазяїна. Але справедливість узяла гору, і собака знайшов собі дім.

Дядько Олексій, батьків брат, з’являється у нас рідко: він у постійних роз’їздах і вдома буває не часто, а вже до нас забігає на годину, та й то сидить, наче на голках, завжди поспішає. Коли він телефонує і попереджає про свій візит, у нашій родині свято: дядько Олексій буде весь вечір. Бабуся разом із мамою готує смачну вечерю, я з нетерпінням чекаю на цікаві історії, які дядько Олексій майстер розповідати. Того дня ми почули ще одну.

— Мені подобається бродити жвавими вулицями вечірнього міста, коли спадає денна спека і вулиці, вмиті поливальними машинами, якось особливо пахнуть прибитою курявою, розігрітим асфальтом. Я ціную такі вечори, тому що не так часто видається вільна хвилина. Того вечора мою увагу привернув собака. Це був сенбернар. Він, мабуть, загубився або був зрадницьки кинутий хазяїном і опинився на незнайомій багатолюдній вулиці зовсім безпомічний і голодний. Про те, що він без хазяїна, свідчив його розгублений погляд. Шерсть пса збилася, боки запали, грудочки грязюки приліпилися до лап. Великий сенбернар так жалібно дивився на людей, що у мене защеміло серце. Як допомогти собаці, що опинився на вулиці, бо його кинули безжалісні хазяї? Взяти до себе бідолаху я не міг. Ви ж знаєте, я часто буваю у від’їзді, та й моя міська квартира не дозволяє тримати такого собаку.

Раптом я побачив, що до сенбернара підійшов чоловік років сорока. На вигляд забезпечений: у фірмових світлих джинсах і блакитній сорочці, у дорогому взутті. Спочатку мені здалося, що це хазяїн собаки. Він упевнено підійшов до сенбернара. Але потім я зрозумів, що дія собаки це була зовсім чужа людина. Собака не виявив ніякої радості, і весь вигляд бідолахи показував, що всі люди па цьому «п’ятачку» вулиці йому чужі. Проте, побачивши чоловіка, що підійшов, сенбернар слабо махнув хвостом: а може, це саме та людина, як вирішить його подальшу долю? Чоловік озирнувся на «Зоомагазин», узяв собаку за нашийник і сказав: «Пішли!» Сенбернар невпевнено поплентався за ним. Вони увійшли до магазину, а я залишився зовні.

Неподалік стояли два довговолосих підлітки. Вони палили і кидали зневажливі жарги перехожим. Незабаром із “Зоомагазину” вийшов гордий сенбернар вже на повідку і чоловік з півметровим гребінцем у руці і з великим флаконом шампуню для собак. Сенбернар щасливими очима дивився на світ, що раптом йому посміхнувся, але світ, як завжди, виявився придуркуватим.

— Чоловіче, дайте причесатися, — зачепили підлітки нового хазяїна сенбернара.

Чоловік зупинився і просто подивився у вічі незнайомців:

— Тільки після того, як ви помиєте голови цим шампунем, — Він показав флакон підліткам.

— Це що ж за шампунь?

— Шампунь від бліх, — уголос прочитав етикетку чоловік. Він кивнув на сенбернара, що сидів біля ноги.

— Грубить, — зазначив один із підлітків, — треба провчити.

За якусь мить зав’язалася бійка, але чоловік виявився не з боязких, і хлопці були вже готові покинути поле бою, як звідкись узялася міліцейська машина.

— Він нас хотів побити, — почали скаржитися міліціонерам підлітки.

— А що скажете ви? — звернувся один із наглядачів порядку до чоловіка.

— Та ніколи мені битися. На мене собака чекає.

Патрульні примусили прив’язати розгубленого сенбернара до ліхтарного стовпа на тролейбусній зупинці, і молодий сержант запросив чоловіка і «ображених» ним хлопців до патрульної машини. На великій швидкості автомобіль від’їхав. Час було йти і мені, але було цікаво, чим же закінчиться ця історія. Невже собака залишиться на ніч на вулиці прив’язаним до ліхтарного стовпа?

Проте усе вирішилося досить швидко. Раптом почулося вищання гальмів, і той самий «уазик» загальмував біля мене і випустив зі своїх надр чоловіка з гребінцем і шампунем. Машина помчала далі.

Чоловік відв’язав пса, і вони пішли митися і розчісуватися.

«Справедливість узяла гору», — подумав я і теж пішов додому.