СНІГОВА КОРОЛЕВА. Оповідання перше, в якому йде мова про дзеркало та скалки

Якось чорт зробив дзеркало, в якому все добре і прекрасне змен­шувалося до неможливого, а все негідне й погане виступало чіткіше і здавалося ще гіршим. А його учні схопили дзеркало і почали підійма­тися з ним на небо. Дзеркало не витримало і розбилося на мільйон скалок, що могли потрапити в очі або серце людині. І тоді людина вже не помічала нічого доброго, а серце її ставало наче з льоду.
Оповідання друге. Хлопчик та дівчинка

У великому місті жили двоє маленьких дітей — хлопчик Кай і дівчинка Герда. Вони любили одне одного, як брат і сестра. Між їхніми вікнами стояли горщички з трояндами та горохом, що утво­рювали дивні арки. Влітку діти ходили одне до одного в гості по даху, а взимку виглядали з маленьких віконець, які робили на об­леденілому склі за допомогою нагрітих мідних монет.

Якось хлопчик поцікавився в бабусі, чи є в сніжинок королева. Бабуся відповіла, що так. Герда налякалася, а Кай відповів, що, якщо Снігова королева завітає до них, він посадить її а гарячу піч — і вона розтане. Одного дня, визираючи зі свого віконця, хлопчик побачив сніжинку, яка збільшувалась, росла, і нарешті перетвори­лась на молоду жінку, закутану в найтонший білий серпанок.

Одного разу щось потрапило хлопчикові в око і кольнуло у сер­це. Це влучили скалки від чортівського дзеркала. І одразу добрий та милий Кай перетворився на черствого та злого. Він образив дівчин­ку та бабусю, знищив троянди.

Якось узимку Кай катався на санях, і раптом чиїсь великі сані зачепили його і швидко понесли вперед. Хлопчик голосно кричав, але ніхто не чув його.

Коли ж сані нарешті зупинилися, хлопчик побачив перед собою високу, струнку, сліпучо-білу жінку. Це була Снігова королева. Вона посадила хлопчика до себе в сани і загорнула своєю шубою. Потім вони вирушили до палацу.

Оповідання третє. Садок жінки, яка знала чари

Герда вважала, що Кай помер, та сонячний промінчик і ластівки не вірили у це. Тож, дівчина вирушила на пошуки друга.

Вона потрапила у чудовий садочок. Там була бабуся чаклунка, якій дуже сподобалась Герда. Вона вирішила залишити дівчинку у себе. Та, коли чаклувала, забула стерти зі свого капелюшка троянду. Ця квітка нагадала Герді про Кая. І вона знову вирушила у дорогу.

Оповідання четверте. Принц і принцеса

Герда зустріла старого ворона, який сказав, що, мабуть, бачив Кая у королівському палаці. Це був наречений принцеси. Але коли Герда потрапила у палац, виявилося, що принц лише схожий на її товариша.

Принц і принцеса пропонували дівчинці залишитися, а коли вона відмовилася, одягли у розкішне вбрання і дали золоту карету зі своїм гербом.

Оповідання п’яте. Маленька розбійниця

Золота карета впала в очі розбійникам. Вони вбили маленьких кучера і служників, і . витягли з карети Герду. Дівчину хотіли вби­ти, але дочка старої розбійниці вступилася за неї і узяла Герду до себе. Вночі дівчина почула від голубів, що Кая, певно, забрала до себе Снігова королева. Тоді маленька розбійниця дала Герді північного оленя і відпустила на пошуки друга.

Оповідання шосте. Лапландка і фінка

Олень зупинився коло хатинки, де мешкала стара лапландка. Жінка написала щось на сухій рибі-трісці і веліла віднести її фінці, яка живе в Фінляндії і володіє чарами.

Фінка підтвердила, що маленький Кай справді у Снігової коро­леви, але він дуже задоволений і щасливий і думає, що це найкраще місце на світі. Адже в нього в серці і в оці сидять скалки дзерка­ла. На прохання дати Герді більше сили, фінка відповіла, що сила дівчини дуже велика. І вона — в її серці.

Олень відвіз дівчину до володінь Снігової королеви. Герда зали­шилася одна, на лютому морозі, без чобіток, без рукавиць. Вона по­бігла, як тільки могла, вперед. Назустріч їй линув цілий полк сніго­вих кульок, що мчали по землі просто на Герду і, наближаючись, ставали все більшими та більшими. Це були передові загони війська Снігової королеви.

Оповідання сьоме. Що було в замку Снігової королеви і що трапилося потім

У льодовому палаці Снігової королеви, посеред величезної хо­лодної зали сидів маленький Кай. Він намагався скласти зі шма­точків льоду слово «Вічність» — адже тоді він зможе стати волода­рем самому собі. Кай сидів такий блідий, непорушний, ніби неживий.

Коли Герда увійшла у залу, вітри затихли і лягли, ніби захоті­ли спати. Побачивши, як Кай сидить тихий і незворушний, дівчи­на заплакала, її гарячі сльози впали йому на груди, пройшли в саме серце і розтопили скалку чарівного дзеркала.

Хлопчик гірко заплакав, і скалка витекла з ока разом із сльо­зою. Він пізнав Герду і зрадів. Дівчинка поцілувала Кая, і вони ви­рушили у дорогу. Друзі йшли, тримаючись за руки, і там, де вони проходили, розквітали квіти.

Але, коли Кай і Герда увійшли в низенькі двері, вони помітили, що за цей час встигли стати дорослими людьми. Троянди цвіли і заглядали з даху у відчинене вікно; там стояли і їхні дитячі стільчи­ки. Кай і Герда сіли кожен на свій і взяли одне одного за руки.

Так сиділи вони обоє, дорослі, але ще діти серцем, а надворі сто­яло тепле, радісне, літо.