План

1. Пам’ятаймо своє минуле.

2. Герої поеми про Ігорів похід.

3. Образ князя Ігоря.

4. Чому Ігор зазнав поразки.

5. Наші славетні пращури — захисники рідної землі.

«Слово про похід Ігорів» — велична пам’ятка нашого народу. Хто не пам’ятає або не знає свого минулого, той не вартий майбутнього. Так говорить народна мудрість. Вдумаймося в неї! Можливо, саме тому курс історії української літератури починається з вивчення найдавніших джерел її скарбниці. Особливе місце в ній належить давньоруській пам’ятці часів Київської Русі «Слову про похід Ігорів». Саме з неї ми дізнаємося про життя нашого народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу з ворогами. Думаю, ніхто не буде сперечатися, що невідомий автор з великою майстерністю змалював у поемі мужніх захисників Руської землі у XII столітті.

Читаю і захоплююсь змальованими автором подіями, головними героями твору. У моїй уяві виразно постають мужні предки — оборонці Руської землі. З якою любов’ю, гордістю вимальовує літописець їхні образи! З усього видно, що він глибоко любить рідну землю та її народ.

Серед усіх героїв поеми на першому плані ми бачимо хороброго князя Ігоря та відважну дружину, з якою він вирушив у похід проти ворогів.

З перших рядків твору князь постає перед нами як патріот, відданцй своїй Батьківщині воїн. Найсвятіший обов’язок для нього — залишитись вірним своїй Вітчизні, навіть віддати за неї своє життя і не зрадити її. Тому він і говорить такі глибоко патріотичні слова перед виступом у похід: «Браття і дружино! Луч-че ж би потятим бути, аніж полоненим бути».

Ігор — вірний син Руської землі. Такими ж патріотами і вірними захисниками рідної землі були і його воїни. їм дорога честь Батьківщини, вони, як і Їхній князь, також готові віддати за неї своє життя. Тому сміливо і відважно б’ються з половцями.

Ігор безстрашний і рішучий. Сили природи віщували йому невдачу, прикмети були погані, та Ігор не повернув своїх полків, а ще з більшою завзятістю безстрашно пішов на половців. У бою він веде себе як мужній і хоробрий воїн.

Мужністю князів Ігоря і Всеволода захоплюється київський князь Святослав. Він говорить: «Ваші хоробрі серця в жорстокім харамузі сковані, а у відвазі загартовані».

Разом з тим автор підкреслює і благородство головного героя «Слова…». Князь розуміє, як потрібні в бою взаємодопомога і взаємовиручка, і тому не залишає в біді Всеволода. Він не кидає свого брата на поталу ворогам, коли той потрапив у скрутне становище, негайно поспішає йому на допомогу.

Коли ж дружина його почала зазнавати поразки, то князь не залишає поля бою, а хоробро б’ється разом з воїнами до кінця.

Ігор зазнав невдачі з половцями тому, що діяв нерозсудливо. Він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем Святославом. Та й похід він міг би відкласти, адже природа віщувала йому невдачу, ніби попереджала, щоб зачекав, щоб не був занадто самовпевненим. Але це зараз ми так легко говоримо: міг би — не міг би! А тоді, звісно, все було інакше.

Прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор разом з тим засуджує його легковажність, честолюбство, він підкреслює, що лише в спільній боротьбі, об’єднаними зусиллями всіх князів можна розгромити ворога. Але для мене головне те, що, прочитавши поему, ми переконуємося: і в глибоку давнину наші хоробрі предки були великими патріотами і мужніми захисниками рідної землі від нападників, від тих, хто намагався знищити її свободу і незалежність.