Скрипаль на даху – химера чи символ міста? Ставши дорослішим, я полюбив піші прогулянки рідним містом. Рідко гуляю на самоті, частіше з друзями. Полюбляємо бродити старовинними вуличками. Серед улюблених місць — провулок Слюсарний. Можливо, у сиву давнину тут були слюсарні майстерні. Але ось потрапляємо на вулицю Гончарну. І тут зрозуміло, звідки назва. Але ця вулиця віддалена від центру. А в самому центрі міста мені подобається вулиця Університетська. На ній знаходиться старовинний Свято-Покровський чоловічий монастир. Напроти монастиря, через майдан, будівлі, збудовані за проектами архітектора Бекетова ще в XIX столітті. Мені приємно, що архітектор, чиє ім’я добре відоме у світі, мій земляк. Мені подобається читати, проходячи повз будинки, меморіальні дошки на їхніх стінах, ніби гортаю мармурові сторінки історії. Одна з таких дивовижних сторінок — просто на полотні тротуару біля театру Тараса Шевченка. Цей бронзовий пам’ятник на тротуарі розповідає про те, що від театру починається знаменита «стометрівка мистецтв». Це пам’ятка нашої культури. Вона ніби зберігає кроки тих діячів літератури, музичного мистецтва, художників, що назавжди пішли від нас.

Я знаю, що у нашому місті бували Володимир Маяковський, Сергій Єсенін, Анна Ахматова, Олександр Блок… У нашому місті — могили славнозвісних синів землі української: Марка Кропивницького, Івана Карпенка-Карого. А як не згадати всесвітньо відомий пам’ятник Тарасу Шевченку…

Є і зовсім молоде творіння наших діячів мистецтва, про яке в нашому місті знає і старий, і молодий. Цю роботу обов’язково показують екскурсоводи тим, хто здійснює автобусну мандрівку містом, — це бронзова постать скрипаля. Але дивовижний не сам скрипаль, а те, що статуя встановлена на даху будинку у центрі міста. Скрипаль на даху — просто як з популярної пісні, яку виконує Дайма Вайкуле.

Тут ми з другом і засперечалися, чи потрібно було місту витрачатися на встановлення на покрівлі бронзового скрипаля? Не «затишніше» було б йому на землі?

Завдяки скрипалю центр міста став ще привабливіший. Наче нічим до цього не примітний будинок після встановлення на ньому бронзової постаті скрипаля набув якоїсь шляхетності. Тепер кожен гість міста розуміє, що городяни люблять музику, що музиканти у місті — шановані люди.

Біля будинку зі скрипалем на покрівлі закохані призначають побачення. Вирушаючи у дальні прогулянки, люди кажуть одне одному: «Якщо ми несподівано розминемося, то зустрінемося біля скрипаля».

Випадковість чи ні, але статистика засвідчує, що зі встановленням на даху будинку бронзового скрипаля значно виріс попит на записи творів класичної музики.

Напевно, трохи згодом скрипаль на даху стане такою ж візитною карткою міста, як і пам’ятник Тарасу Шевченку, будова Держпрому, архітектурна споруда з поетичною назвою «Дзеркальний струмінь».