Сімя Сірків і майор Медвин як представники різних світів. Ім’я Івана Багряного, видатного українського письменника, дуже довго замовчувалося.А він був справжнім українським патріотом, бо своїми творами виховував національну свідомість, високі патріотичні й загальнолюдські ідеали добра, милосердя, справедливості; викривав і засуджував комуно-фашистську імперію, яка принесла трагедію в Україну — люди вимушені були покидати свої домівки, бо страждали від малоземелля, їхати на Далекий Схід, щоб отримати безкоштовні земельні наділи: «Рідну землю покидали, уклін їй складали, береги сльозами поливали і довго-довго руками та шапками з моря Чорного махали, у краї чужі, далекі, за тридесять земель-морів, на край світу мандрували, щастя-долі шукали… Для початку з половини перемерли. А далі позвикали. А позвикали — то й зажили! Ото! Ще й.як зажили!»

Сімя Сірків і майор Медвин як представники різних світів. У романі «Тигролови» Іван Багряний і розповідає про заселення віддаленого куточка Сибіру під назвою Зелений Клин, знайомить нас з українською родиною Сірків, яка тепер живе у глухій тайзі. Сховались від лиха, розкуркулення, і тільки коли треба було вийти на полювання або закупити все необхідне для життя, сім’я Сірків покидала тайгу.

Автор показує, як українці, відірвані від своєї Батьківщини, зберігають національну самобутність. Старий Сірко і його дружина ще пам’ятають Україну, а їхні діти народилися вже на Далекому Сході, та український дух передано їм у спадок. Усе в хаті і біля хати, звичаї і традиції, назви поселень і вулиць, мова — усе говорить про те, що герої зберегли волю, по-своєму доживали віку, отже, таким чином зберегли власну духовну незалежність, свою гідність, моральне здоров’я.

Ця сім’я врятувала Григорія Многогрішного, переховувала у себе, ризикуючи життям, підтримувала молодого патріота. То — подарунок долі, дяка за цілеспрямованість у простуванні до мети.

Сім’я Сірків була гостинною, ділилася хлібом-сіллю, навчила Многогрішного складного мисливського ремесла, прийняла як сина.

«І не розуміючи, що робить, скорившись невидимій силі, Григорій стяг шапку і опустився на коліна… Та зміг видушити тільки одне слово:

— Мамо…

— Ой синку, синку!

І ще буйніше котилися сльози у матері, вона за сльозами його не бачила, простягаючи руки, щоб підвести.

— Бог… Бог тобі простить, дитино… Бог тобі суддя, та й Мати Божая.»

Представником іншого світу є майор Медвин, мучитель Григорія Многогрішного. Саме він згадує «виняткову епопею веденого ним слідства над одним бортмеханіком чи авіаконструктором, приятелем літуна Чухновського, — над тим зоологічним націоналістом, над тим дияволом в образі людини…» Медвин — жорстока людина, кат:

«Що він з ним не робив!..

Він йому виламував ребра в скаженій люті. Він йому повивертав суглоби… Він уже домагався не зізнань, ні, він добивався, щоб той чорт хоч заскавчав і почав ридати та благати його, як то роблять всі…»

Тому Григорій, через певний час зустрівшись зі своїм ворогом, рішуче розстріляв Медвина. Він помстився не тільки за себе, за свою покалічену молодість, а й за скривджену Батьківщину.