СИЛА ДОБРА. Протягом життя нам постійно доводиться вирішувати, які саме моральні пріоритети обрати в певній ситуації: сказати правду чи збрехати, поділитися останнім чи проявити жадібність, захистити когось у критичній ситуації чи мовчки відійти вбік. Й одразу зга­дуємо, що батьки, рідні, учителі часто радили орієнтуватися на ідеали добра, мовляв, тільки в такому випадку вдасться вийти на правильний шлях.

«Чи справді це так? Що таке добро? У чому його сила?» — рано чи пізно задумується кожен. Однак єдиної, виключно для всіх прий­нятної відповіді не існує, на думку спадає тільки одне: ми хочемо, щоб до нас завжди ставилися по-доброму й порядно, а самі не за­мислюємося над тим, що частенько не помічаємо образ, завданих нами друзям, байдуже проходимо мимо чужої біди, говоримо злі, несправедливі слова рідним… А насправді ж усі інші так само хо­чуть чуйного ставлення до себе! От і виходить замкнене коло, яке можна розірвати, тільки усвідомивши, що не треба чекати прекрас­них учинків від інших, треба творити добро й самому.

Але найцікавіше те, що, виявляючи людяність, турботу про ін­ших, ми робимо добре й собі! Наприклад, допомогли товаришеві — і на душі стає легко і приємно. Сказали кілька теплих слів мамі — й отримали її ніжний погляд. Допомогли в біді другу — почули щирі слова подяки. Звичайно, добро треба робити від усього серця, із чис­тими помислами, тільки тоді воно принесе справжнє моральне задо­волення, а людям — радість.

Коли ж допомагати іншим тільки «з вигодою», то під час вирі­шення власних проблем не варто чекати, що знайомі та друзі виявля­тимуть співчуття та чинитимуть по-доброму.

Свідченням цього є й твори класиків української та світової літера­тури. Проблемі загальнолюдських моральних пріоритетів присвячені філософські твори Г. Сковороди, сентиментальна проза Г. Квітки-Ос- нов’яненка, поетичний доробок Т. Шевченка… Та найглибші розду­ми про вічність Добра викликає Книга Книг — Біблія, яка вчить чинити з іншими так, як хочеш, щоб чинили із тобою. Яка мудра заповідь! Справді, як сподіватися на чуйність інших, відчуваючи за собою гріх бездушності?

Тож я обираю ідеали добра. Не хочу залишати у своєму серці воро­жості, злості, ненависті: це призведе до духовної загибелі, краху осо­бистості. Набагато приємніше бути людяним, щирим, словом, усві­домлювати , що живеш для добрих справ — тоді й життя буде легким і приємним.