Що таке людяність. Людина, людство, людяність! Скільки в цих словах доброго, красивого, величного. Ці поняття оспівані в піснях і думах, в народних казках і в літературі, в музиці і в живописі.

Людяність, доброта, здатність до співпереживання, співчуття — синоніми. Людяність і жорстокість — антоніми.

«Лагідне слово й кішці приємне», — кажуть в народі.

«Возлюби ближнього свого, як самого себе», — проповідує християнська мораль. І виконують цю заповідь переважно прості люди, що знають ціну горю і стражданням. Так у роки війни люди, ледь живі від голоду, ділилися останньою скоринкою з тими, кому було найтяжче, багатодітні матері виховували ще й чужих дітей-сиріт.

Материнство і людяність — теж синоніми. Кожна мати дивиться на світ глибокими ніжними очима Мадонни Рафаеля. І саме вона найчастіше стає зразком виявлення доброти, чуйності. Скільки людяності у вчинку наймички з однойменного твору Т. Г. Шевченка! А у жінки з оповідання О. Довженка «Мати», що доглядає чужих синів (поранених льотчиків) і платить за їхнє життя власним?

Протилежність — звіряча жорстокість фашистів.

… й очиці сині Примарою перед бійцем,

Його дітей на Полтавщині Спалили іроди живцем

(І. Муратов, «Хліб»)

Здається, серце людини повинно згоріти повністю у полум’ї помсти, але цей боєць, прийшовши звитяжцем у Берлін, бачить німецьку дитину…

І дружній «брот», що звався хлібом,

Простяг сирітці від душі.

Людяність сильніша за ненависть. Аналогічно поводиться дядько Оверко з поеми В. Симоненка «Червоні конвалії». «Ми не дикі коні, щоб усе топтати. Не такими нас ждуть!» — говорить Юрій Брянський у романі О. Гончара «Прапороносці».

Людина залишається Людиною, коли вона здатна чинити добро. І не тільки в умовах війни — хіба мало моральних випробувань випадає витримати людині в повсякденному житті?

Кохання — одна з найсильніших пристрастей. Коли воно справжнє, високе, то ні за яких умов люди не бажатимуть одне одному лиха. Віддавати серце, а не вимагати цього від інших — це теж людяність.

Людяність може виявитися і в ставленні до малознайомої людини або до тварин. Згадаємо трагічну історію про собаку Біма, Чорне Вухо. Здатні співчувати не можуть стримати сльоз, дізнаючись про його долю. Світ ніби поляризується навколо нього — людяність вступає у двобій з побутовою жорстокістю. А хіба не доводилося нам бачити, як якийсь лобуряка мучить кошеня чи то якусь іншу тваринку? Та чи кожен з нас виявився здатним зупинити його?

А от ще приклад, на якому можна зрозуміти, що таке — людяність. Часто ми знаємо, що поруч з нами живе якась одинока стара. Вона може і не просити про допомогу, але допомога їй дуже потрібна. Чи кожен здогадається зайти до неї і спитати, чи не треба принести хліба?

Та усе ж таки людяність — це не безхребетність. Треба часом вміти знаходити у собі сили бути вищим за нерозуміння і навіть посмішки бездуших людей, вміти наполягти на своєму, щоб здійснити добру справу.

Що вдіє раб, знедолений, нещасний,

Як стане проповідь читать своїм панам?

— ставила риторичне запитання Леся Українка в драмі «У катакомбах».

Стати до боротьби за чуже щастя — це теж людяність.

Не слід забувати, що як не прагнуть люди до добра, людяності, жорстокість і байдужість ще дуже живучі. Ми бачимо щодня їх прояви. Зневагу до бідних, старих і немічних. Презирство до інвалідів, що інколи змушені жебракувати. Байдужість чиновників, що хіба через суд виконуватимуть власні обов’язки, у тому числі покладені на них саме для допомоги найнезахищенішим з людей. Просто тих, хто проходить повз чужої біди — останніх найбільше, можна сказати, що їх безліч.

Це було завжди. Але завжди існували й інші люди. Хотілося б, щоб більше було останніх!

О. Гончар говорив у романі «Собор» про двох духів, один з яких спонукає людей творити добро, а другий підбурює на зле. Спробуємо ж дослухатися до доброго!