ЩЕДРО ДАРУЙ ЛЮДЯМ ДОБРО. Одного разу я взяв крейду і намалював на асфальті Хлопчика- фігурку. Малювати його дуже просто:

Крапка,крапка,

дужок пара: очі це

без окулярів.

Я ще подумав трошки, чи варто домальовувати окуляри, але врешті-решт вирішив не домальовувати нічого. Аж раптом Хлоп­чик звернувся до мене з привітанням: «Привіт! Як твої справи? Може, тобі потрібна моя допомога?» Я був здивований, оскільки вперше бачив намальованих чоловічків, що розмовляють. Недовго вагаючись, я взяв хлопчика з собою, аби він допоміг мені на уроках малювання. Він справді допоміг — і я отримав п’ятірку… Насправді я жартую. Якби зі мною відбулися такі фантастичні пригоди, то, напевно, я б став героєм оповідання І. Калинця «Хлопчик-фігурка, який задоволений собою». І не просто героєм, а одним із тих дітлахів, хто скористався допомогою намальованого чоловічка.

Здається, що оповідання «Хлопчик-фігурка…» — це звичайна казочка, яку прочитаєш і забудеш. Так, письменник використовує простісіньке людське бажання стати свідком дива. Якщо ти бачиш диво не в реальності, а хоча б на сторінках книги, ти все одно мимо­волі віриш у нього. Проте мене стурбувало в цій історії зовсім інше. Дівчинка Ганна знайшла Хлопчика-фігурку. Він запропонував їй свою допомогу, і вона погодилась. Хоча спочатку, поки Ха-еФ «красував­ся» на уроці малювання, Ганнуся була незадоволена.

Адже вона отримала погану оцінку. Проте, коли на уроці україн­ської мови учителька почала вихваляти її здібності, дівчинка зраді­ла. Мабуть, вона і не знала, що таке автобіографія, або життєпис.

Проте, чому ж не вихвалятися, якщо тебе вихваляють інші! Ані на мить Ганна не замислилася над тим, що використала плоди праці іншого, нехай і не людини, а намальованої істоти. Потім така сама історія повторилася із Соломією та Богданчиком.

Ніхто з них не подумав про нещасного Ха-еФа. Вони розмовляли з ним, не відмовлялися, коли він дарував їм свою допомогу, але швидко забували про нього, коли він ставав непотрібним.

У кожному своєму творі Ха-еФ вигадував історію, в якій розпо­відалося про те, що він загубився. Йому так хотілося, щоб хто- небудь хоч коли-небудь знайшов його. І не просто знайшов, а пото­варишував з ним, оцінив його здібності, сказав добре слово. Проте ніхто з нових друзів не наважився на це.

Мені здається, що у кожному класі є свій Ха-еФ. Тільки часто ми його не помічаємо. Ні, звичайно помічаємо, коли треба списати до­машнє завдання. Атак, можемо й не помітити, а ще гірше — образи­ти. Оживіть свого Хлопчика-фігурку добрим словом, а він вам допо­може завжди!