Щастя родини як першоджерело щастя суспільного . Тема гармонійної сім’ї посідає у поезії Т. Г. Шевченка одне з основних місць. Поет не випадково надає їй такого важливого значення, бо у своєму баченні ідеального суспільства він ставить сім’ю (мікро-родину) основою держави (макрородини), а держава, у свою чергу, має сприяти гармонійному уладженню сім’ї. Саме про це мріяв Кобзар, проголошуючи:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Але в суспільстві, у якому жив поет, усе чинилося навпаки: держава руйнувала сім’ю, перетворюючи квітучі села на обідрані поселення, ламала людські долі та душі. Споконвічно менталітет української родини відзначався високою порядністю, але держава царів і «панів» примушує людину забути Бога (тобто святі моральні настанови), а взяти за божество державу гнобителів і їй служити та молитися.

За таких умов руйнуються етичні норми, за якими здавна жили українці: нехтувалися родинні зв’язки, забувалися батьки, залишалися без неньки новонароджені діти, сини віддавалися війську чи урядовим структурам, дочки — панам. Ці картини руйнації сім’ї йдуть від поезії до  поезії, переплітаються, доповнюють одна одну і виливаються у висновок: коли не буде у державі любові, взаєморозуміння та єдності, почнуть остаточно розпадатися й родини:

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступить

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

Та хіба може Кобзар змиритися з цим сумним пророцтвом? Щиро вболіваючи за долю України, за її майбутнє, він вказує на шлях, який приведе до щасливого розквіту рідної землі:

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну.

Розкуйтеся, братайтеся,

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає І на небі, а не тілько

На чужому полі,

В своїй хаті своя й правда.

І сила, і воля.

Через роки, через усю творчість проніс Т. Г. Шевченко у своєму серці біль родинних трагедій, розповідаючи про них у своїх поезіях. І якщо у перших його творах ми бачимо гармонійну родину в образі чати із садком, то пізніше цей образ здобуває значення не лише символу родинного гнізда, а й духовного дому, шо його людина будує, як -рай», який, зрештою, залишається у вічності.

Цей «рай» і є омріяна поетом «сім’я вольна, нова», про яку він говорив у своєму «Заповіті». У цій сім’ї братам треба обійнятися, тоді й «мати усміхнеться, заплакана мати. Благословить дітей своїх». Немає сумніву, що мова йде про матір усього нашого роду — Україну, то є берегинею кожної сім’ї.