ЩАСТЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ З УСМІШКИ. Що може бути найкращим показником людського щастя, ра­дості, задоволення від життя? Звісно, усмішка. До речі, не слід змішувати в українській мові два зовні схожих слова «посмішка» і «усмішка», тому що використовуються вони на означення діамет­рально протилежних понять. Посміхаються, коли хочуть виразити свою іронію або образу, а усміхаються лише від радості, щастя або вдалого жарту.

Взаємоповага людей є обов’язковою запорукою щастя. Досить часто нам доводиться спостерігати у повсякденному житті картини досить огидні: ось бабуся звертається до парубка із проханням поступитися місцем. Але чує у відповідь не зовсім приємні слова. У магазині ти звертаєшся до продавця із проханням показати той чи інший товар, а він відповідає тобі роздратовано, так що зникає будь-яке бажання щось придбати взагалі.

Від культурної поведінки кожного іноді залежить навіть доля інших людей. Зле слово, недобрий погляд можуть боляче образити людину. Отже, обов’язковим елементом культури поведінки є куль­тура мови. Це поняття складається з доволі об’ємної системи склад­ників: це і мовні норми, і етикетні формули, і емоційність вислов­лювання, і лексичний склад.

Протягом історичного розвитку український народ виробив цілу низку етикетних формул, покликаних, з одного боку, прикрасити наше мовлення, а з іншого — допомогти встановити довірливий контакт зі співрозмовником. Як ми зазвичай вітаємося: «Привіт!» Але варто б знати, що етикетних формул привітання в українській мові набагато більше: Добрий день! Добридень! Добрий вечір! Здра­стуйте тощо. Знайомитися можна за допомогою таких висловів: Мене звуть (звати)…, Моє прізвище, ім’я…, Дозвольте відрекомендувати­ся…, Будьте ласкаві мене відрекомендувати…, Було приємно з вами познайомитися…, Вельми радий познайомитися з вами…. Непри­пустимим є звертання на зразок: жінко, чоловіче тощо. Проте мож­ливі формули звертання такі: Пане! Добродію! Пані! Добродійко! Ша­новне панство! Вельмишановне товариство! Колеги! Дорогі друзі! Звісно, що ці етикетні формули необхідно не тільки знати, а й активно використовувати у повсякденному житті.

Не менш важливою проблемою культури мови є вживання чис­ленних жаргонізмів. Як зазначають дослідники, процес вульгари­зації мови розпочався ще у тридцятих роках минулого століття у зв’язку з навальним зростанням кількості в’язнів, в’язниць та кон­тактів населення з каральною системою. Існування цього явища в умовах табірного життя відобразив О. Солженіцин у своєму творі «Архіпелаг Гулаг»: «Нарешті, міцно об’єднує їх ще один куточок культури, який уже нерозривно зливається з мовою і який ми лише приблизно можемо описати блідим терміном «матерщина». Це та особлива форма висловлювання емоцій, яка навіть важливіша за решту мови, бо дає змогу зекам спілкуватися один з одним у більш енергійній і короткій формі, ніж звичайні мовні засоби». Поширен­ня таких слів в україномовному середовищі пояснюється ще й впли­вом російської мови. Українські народні звичаї накладали суворе табу на вживання матірних слів. Колишній політв’язень Семен Глуз- ман, згадуючи реакцію Василя Стуса на звичку російськомовних інтелігентів прикрашати своє мовлення матірними словами, писав: «Як ви знаєте, у російській культурі мат не вважається забороне­ним, а навпаки — цим бравують. І я пам’ятаю, що якось у розмові зі Стусом я вилаявся. Василь зупинив мене і, напевно, хвилин зо п’ять читав нотацію, і мені було страшенно соромно. До того ж це говорив не якийсь пуританин, а звичайна людина, але з погляду зовсім іншої культури».

Хоча деякі дослідники вважають сленг і жаргони надійним дже­релом поповнення лексичного складу мови, вони ж і зауважують: сленг і жаргони повинні формуватись у межах своєї мови. Запози­чені жаргонні слова поступово руйнують врівноважену систему рідної мови.

Крім того, слід ще звернути увагу і на проблему, яка існує в нашому регіоні, — суржик. Фактично суржик є перекрученням як норм російської, так і норм української літературних мов. Це дивна суміш граматичних форм, перекручених слів, неправильних звуків. Деякі вчені говорять про спадковість мови — вона переходить від батьків до дітей на генетичному рівні, так само, як і колір волосся, очей. І якщо дитина опиняється у чужомовному оточенні, вона за­знає психологічної травми. Звісно, що знання різних мов світу тільки розширює уявлення людини про навколишній світ, оскіль­ки кожна мова — це інша система мислення. Проте знання це по­винне бути ґрунтовним і не повинне впливати на володіння рідною мовою.

Отже, якщо ти хочеш, щоб люди ставилися до тебе з повагою і порозумінням, усміхнись і скажи приємні слова. Хоча в цьому плані існує також дуже велика проблема: наші люди не звикли усміхати-
ся один одному, навпаки, маска байдужості на обличчі вважається чимось природним. Давайте змінювати себе і навколишній світ. Да­вайте використовувати у спілкуванні лише мовні скарби, а не мовне сміття — і можливо, світ зміниться на краще. Нехай це буде твоя невелика перемога, але ти побачиш, як вона змінить твоє життя.

Давайте прислухаємося до поради Ніни Костенко: «Люди, будьте взаємно красивими!
»