ЩАСТЯ: МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ. Що ж таке щастя? Чи існує воно взагалі? Можливо, це лише якась ефемерна мрія, що змушує людину рухатися вперед, сягати нових вершин, шукати незнайоме та прекрасне, і, знаходячи, розу­міти, що це не межа її бажань? І знову треба рухатися вперед, шу­кати, сягати нових висот, діяти, мріяти, горіти? А може, цей рух і є щастя? Може, людина щаслива доти, доки в неї є прагнення, мрії, бажання, мета і сили для досягнення цієї мети?

«Відчуття повноти своїх душевних і фізичних сил у їхньому су­спільному застосуванні…» — так казав про щастя відомий російсь­кий письменник О. М. Толстой.

Людина не може бути щасливою сама по собі, окремо від інших людей. Справжнє щастя ми можемо пізнати лише у громаді, в ото­ченні інших людей, тоді, коли можемо розділити його з кимось. Чому ж тоді кожен з нас так прагне досягти свого власного щастя? Я думаю, особисте щастя неможливе без суспільної злагоди, як неможливе життя рослини, яку вирвали з корінням із землі та кинули на гарячий пісок.

Бувають випадки, коли людина дуже прагне чогось для себе одної, і, досягши бажаного, вважає себе щасливою. Чи можна вва­жати це справжнім щастям, адже насолода від отриманого задово­лення недовговічна? Коли радість від такої перемоги зникне, зали­шиться порожнеча: ні з ким буде поділитися цим щастям, ні до чого більше не треба прагнути. Тоді миттєве щастя перетворюється на розпач, жалобу, нещастя.

Відомий письменник Ромен Ролан писав: «Коли егоїстичне ща­стя є єдиною метою життя, життя дуже скоро виявляється позбав­леним цілі». Коли людина тісно пов’язана своїми мріями, бажан­нями, прагненнями, розумінням сенсу життя з тими, хто її оточує, тоді її життя стає повноцінним, насиченим, яскравим, цікавим, щас­ливим.

Щастя примножується від того, що людина може поділитися ним з іншими, від того, що людина робить щось із радістю, з любо­в’ю. Щастя не зникає, якщо людина отримує задоволення від своєї справи, відчуває користь від своїх дій. А зробивши щось добре для оточуючих, людина збагачується цією добротою, розчиняється у цій спільній радості, стає ще щасливішою. Тояс неправий той, хто вважає, що щастя — це можливість робити що хочеш. Це не щастя, а справжній егоїзм, і тому воно виявляється маленьким, дрібним і недовговічним.

Людина, яка не відчуває себе щасливою, не має ніяких бажань, не може принести користь суспільству, тому що не бачить сенсу від власного життя.

Кожен розуміє щастя по-своєму. Щастя бідняка дуже відрізняєть­ся від щастя багатія, щастя робітника — від щастя мореплавця, філософа. Але у житті ми зустрічаємо багато бідних людей, що вважають себе набагато щасливішими за тих, хто «купається в роз­кошах»; хворих чи слабких, чиї очі світяться яскравіше за очі здо­рової та сильної людини. Чому? Бо насправді щастя —• це не життя, позбавлене печалі й турбот, щастя — це стан душі. Демокрит, відо­мий філософ давнини, казав: «Щасливим є той, хто за маленьких коштів користується добрим станом душі, нещасливий той, хто за великих коштів не має душевної радості». А видатний письменник М. М. Карамзін писав: «Щастя є справа долі, розуму та характеру».

Щастя може бути дано долею, але тоді людина не відчуває ра­дості. Розумній, цілісній людині для того, щоб відчувати себе по­вноцінною, живою, потрібно долати перешкоди, досягти чогось влас­ними силами. Існує індійська мудрість: «Щастя, яке саме прийш­ло до тебе, відходячи, несе прокляття», бо ти нічого не зробив для цього щастя, отже, не мав права на нього.

Справжнє щастя — винагорода за справжні вчинки, за неспин­ний рух уперед. «Коли життєва боротьба вже перетворилася на ос­мислене прагнення досягти певної мети, — казав Д. І. Писарєв, — тоді людина може вже вважати себе щасливою, хоча б їй довелося впасти й померти на дорозі».

Але іноді буває так, що щаслива людина не відчуває радості від життя, не розуміє свого щастя. Можливо, людина просто не вміє бути щасливою? Щасливий той, хто може, незважаючи на труд­нощі та перешкоди, відчувати радість від маленьких успіхів, раді­ти життю, вірити у світле майбутнє. Така людина не зупиниться на півдорозі й обов’язково досягне справжнього щастя, подолає всі пе­решкоди.

Щоб бути щасливим, мало мати щасливу долю; щоб цінити своє щастя, недостатньо мати розум. Насправді щасливий той, хто ро­зуміє, що щастя — цілком у його руках.

Щастя реальне для того, хто може розумно користуватися і насо­лоджуватися ним. Щастя — реальність для тих, хто впевнено ру­хається у правильному напрямку, ставить перед собою мету, яка є вищим ідеалом для багатьох людей. Щастя є реальним для тих, хто може розділити його з близькими, рідними, друзями. Воно здається міфом тому, хто не здатен зрозуміти, у чому його щастя, не здатен радіти власним успіхам. Щастя є міфом для тих, хто нічого не ро­бить і чекає, коли воно прийде. Щастя є міфом для того, хто прагне великого щастя для себе самого, забуваючи про те, що живе у суспільстві.