Шевченко про майбутнє України. Тараса Григоровича Шевченка ми звемо народним поетом не тому, що він деякі свої твори писав у народному ключі, а тому, що всі думки його, вся його любов були присвячені наро­дові, боротьбі за його визволення й щастя. Т. Шевченко був полум’яним патріотом своєї України. “Свою Україну любіть” — ось та заповідь, що була для нього основною в житті, ось закон його існування, ось те, чого він вимагає від нащадків.

Тарас Григорович не міг спокійно дивитися на тяжке існу­вання простого селянського люду. Для себе він вибрав шлях постійної боротьби за ідеали свободи та рівності, проти цара- ту. Т. Шевченко закликав боротися проти панів-шляхтичів, проти національних поневолювачів, оспівав славу тих, хто не корився силі гнобителів. За це він терпів багато страждань, але назавжди лишився вірним своїй рідній Україні.

Своїми віршами Т. Шевченко прагнув розбудити націо­нальну свідомість українців, розмірковував над тим, яка доля чекає його Україну:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Але, незважаючи на тяжку долю, на все те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, Тараса Григоровича ніколи не залишала надія на краще.

Як ніхто інший, чекав Т. Шевченко суду над гнобителями, що “людей у ярма запрягли”, благав їх опам’ятатися, полю­бити “щирим серцем велику руїну”, бо

Розкуються незабаром Заковані люди.

І потече сторіками Кров у синє море.

Повинна була прийти на Україну “воля святая”, якої так жадав Великий Кобзар. Він був упевнений, що колись Украї­на отримає незалежність, і тоді

Оживуть степи, озера І не верствовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії Простеляться…

Саме такою уявлялася Україна поетові в майбутньому. І навіть у важкі хвилини він вірив, що

…на оновленій землі Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на Землі.

Як ми бачимо, мрії Тараса Григоровича здійснилися (хоч і через півтораста років) — Україна отримала-таки незалежність.

І витоки цієї незалежності, цього бажання визволитися з під будь якого ярма, ми знаходимо в творчості Кобзаря. На прикладах історичного минулого, найяскравіших подій виз- но.пі.мої боротьби Т. Шевченко виховував у своїх сучасників •ги наступних поколінь почуття патріотизму, прагнення само піддано служити народові. Мотив визволення Вітчизни весь час знаходиться у центрі творчості поета. Пекучими роздума­ми над долею України, тяжкою скорботою з приводу страж­дань народу, жагучим прагненням допомогти йому пройнята вся літературно-громадська діяльність поета.

Шевченко підніс любов до рідної мови, турботу про її роз­виток на висоту патріотичного подвигу.

…Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово, —

писав поет. Він невтомно боровся за високу культуру х> дожнього слова, став першим творцем української літератур ної мови. Слово Шевченка “огненно заговорило”, “пламенем взялось”, “людям серце розтопило”… З презирством говорив поет про “перевертнів”, про тих, хто цурається рідного слова. Важливим стимулом діяльності Шевченка була мрія: “Щоб наше слово не вмирало”.

Україна у творчості Шевченка — це передусім волелюб­ний народ, героїчна визвольна боротьба, душевна краса побор­ників волі. Поет перший в українській літературі на весь голос сказав про велич, красу народної любові до Вітчизни, як символу волелюбності. Цей образ для нього святий.