РЯБКО — АЛЕГОРИЧНИЙ ОБРАЗ КРІПАКА. Сам П. Гулак-Артемовський визнавав байку «Пан та Собака» своїм найкращим твором. Як свідчать історичні дані, одразу ж після опуб­лікування твору він здобув таку широку популярність, що ходив у рукописних списках.

«Казка» виявилась настільки глибокою за змістом, широтою проблеми, що не втратила актуальність і у наш час. Більше того, байка «Пан та Собака» саме у наш час актуальна як ніколи. Звісно, що відразу після появи, байка трактувалась як антикріпосницька. Зрозуміло, що головний герой твору — собака Рябко — уособлює кріпака, повністю залежного від пана. З іншого боку, не можна зву­жувати проблематику байки лише до проблем дев’ятнадцятого сто­ліття. В першу чергу, слід виходити із загальнолюдських мораль­них установок. У дев’ятнадцятому столітті актуальним було наміче­не автором протистояння кріпака і пана, у давні часи — раба й хазяї­на, у наш час — ці поняття можна назвати будь-якими словами, але зміст від того не змінюється.

Так вже повелося, що люди народжуються на світ рівними — безсиле немовля виживає тільки завдяки підтримці дорослих. Іноді обставини відіграють негативну роль у становленні особистості. Агресія, жорстокість, нелюбов — цих складових достатньо для того, щоб знівечити людьску душу, зробити її служителем зла. Важко
утримувати рівновагу, закладену початково в серце людини, важко бути свідком несправедливості і навчитися не підкорятися, а навпа­ки чинити їй опір. Дуже легко скривдити, принизити того, хто залежить від тебе, особливо, якщо влада твоя безмежна. Проте не­обхідно прагнути ідеалу рівності всіх людей, оскільки визначають цей ідеал зовсім не людські закони, а закони вищої всесвітньої гар­монії.

Один Рябко, один, як палець, не дрімає,Рябко, намагаючись догодити пану, не спить всю ніч, охороняє чуже майно. Він не може інакше, бо виконує роботу, за яку отримує їжу. Він служить чесно й сумлінно, оскільки усвідомлює свою відпо­відальність:

Худобу панську, мов брат рідний, доглядає,

Бо дарма їсти хліб Рябко наш не любив: їв за п’ятьох, але те їв, що заробив.

У результаті чесне служіння покарано. Вранці Рябко заснув, спо­діваючись отримати винагороду. Прокинувся несподівано, бо покли­кав сам пан, мабуть, збирається віддати печене й варене. Натомість Рябка побили так, що він свого тіла не відчував.

Справедливе питання: за що? За що покарано бідну тварину? Невже за те, що вона всю ніч охороняла панське майно. Ситуацію прояснює Явтух:

…оце тебе за те По жижках, бра Рябко, так гарно пошмагали,

Що пан із панею сю цілу ніч не спали.

Виявилось, що напередодні пан програвся в карти, отримав про­чухана від дружини. Усе своє незадоволення пан вилив на Рябка. Звісно, пояснення, що пан би не грав в карти вчора, якби сьогодні вночі заснув, нісенітниця.

Рябко усвідомлює, що йому вкрай потрібно змінити свою пове­дінку, прислухатися до порад мудрого Явтуха:

Нехай тяжка йому година та лиха, —

Сказав, — що за моє, як кажуть люди, жито Та ще й мене і бито!

Наступної ночі Рябко лягає спокійнісінько спати, впевнений, що вже сьогодні отримає ласку хазяїна. Більше того, він сподівається, що їжу йому принесуть у коморку та ще й будуть скакати навколо нього.

І вдруге карають Рябка: за те, що спав, за те, що не охороняв панське добро. Тепер йому закидають інше звинувачення:

Добра своїх панів, як ока, стережи,

Зарання спать не квапсь, в солому не біжи.

Що б не зробив Рябко, або служив чесно, або спав, милості й добра від пана він ніколи не дочекається. Свавільний хазяїн жорстоко карає покірного, по-рабському відданого Рябка. Карає, тому що усвідом­лює свою безкарність.

Це розумів і автор байки. П. Гулак-Артемовський звернувся у «Супліці до Грицька Квітки» до Квітки-Основ’яненка, який на той час був предводителем дворянства, з проханням захистити його і Рябка. Апелюючи до сумління свавільних самодурів, байкар сам боявся бути покараним: за сміливість, за служіння добру, справед­ливості. У байці поет намітив дуже важливу моральну проблему: чи має право людина, наділена владою, знущатися над підлеглими. Те­оретично кожен може відповісти на це питання однозначно — ні! Проте, і в нашому житті не поодинокі випадки, описані П. Гулаком- Артемовським двісті років тому.