Розвиток романтизму в українській літературі був дуже складний у всі періоди. Не є винятком і період романтизму.

Після битви між шведами і російськими військами Петра І під Полтавою упродовж XVIII століття відбувалося нищення козацької держави і всього україн­ства. Було скасовано автономію України, знищено козацькі центри на Дніпрі, а козацьку старшину заслано у Сибір і на Соловки. Крім Галичини, яка дісталася Австрії, фактично всі українські землі опинилися у складі Російської імперії, а се­лян і козаків було покріпачено. Україна стала Малоросією і зникла з мап Європи, а козаччина жила лише в історичних піснях і думах. Справдилися слова Шіллера: «Те, що в пісні має жити, мусить згинути в житті». Видатні постаті, українські гетьмани не згадувалися, ім’я Івана Мазепи за наказом Петра І постійно прокли­нали в церквах. Та завдяки Вольтерові, Байрону, Гюго, Рилєєву, Пушкіну та бага­тьом іншим митцям постать Мазепи відродилася в романтичних творах.

Як і в інших літературах, романтизм в українській літературі виріс із класициз­му і бароко. Однак виник він в Україні значно пізніше, ніж у Європі. Наприкін­ці XVIII століття Іван Котляревський видав свою травестію Вергілієвої «Енеїди», у якій, попри класичний сюжет і форму, є риси романтизму: тут і стихія життя, і боротьба героїв не тільки зі своїм оточенням, а й з долею, і невичерпне джерело народних звичаїв, повір’їв, і, звичайно ж, жива народна мова.

Одразу ж після виходу «Енеїди» І. Котляревського травестійний «низький» стиль увійшов у моду: Петро Гулак-Артемовський «українізує» оди Горація, а його переклад балади Гете «Рибалка» вважається початком українського романтизму.

Розвиток українського романтизму XIX ст. мав три основні етапи: харківський 20—30-х pp., .галицький 30-х років і київський 40-х років.

У зрусифікованому Харкові зібралося коло українських професорів, письмен­ників, фольклористів, які намагалися «витягти» романтичну поезію за межі на­слідування народної пісенності. Амвросій Метлинський, Микола Костомаров у своїх творах переборюють ліричну сентиментальність і наближаються до роман­тичного узагальнення.

Під впливом харківського романтизму три вихованці львівської семінарії й університету, Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький, відомі як «Руська Трійця», у 1837 році видали літературну збірку «Русалка Дністровая», яка позначила епоху романтизму в Галичині.

У першій половині 40-х років виникає київська група романтиків. Звичайно ж, найяскравішим її представником був Тарас Шевченко. У 1840 році в Петербурзі була видана його перша збірка «Кобзар» з 8 баладами й думами, де Україна по­казана поетом яскраво і романтично. Дуже скоро поезія Шевченка різко змінила свою тональність, наповнилася політичними широкомасштабними філософськи­ми роздумами й узагальненнями, але й пізня його поезія ніколи не втрачала ро­мантичного вогню молодих років.

1847 року київська група романтиків була розгромлена, і аж до смерті царя Миколи І не вийшла жодна українська книжка.

Розглядаючи добу романтизму в Україні, варто замислитися над тим, що від виходу «Енеїди» Котляревського і до появи «Кобзаря» Шевченка вийшло лише сім книжок українською мовою. Та навіть за таких складних часів українська ро­мантична література залишила свій слід не лише в національній культурі, айв культурах народів усього світу.