Розкриття сутності самодержавного ладу в поемі «Сон». Під час своєї першої подорожі в Україну Тарас Шевченко був тяжко вражений пригнобленим становищем покріпаченого українського селянства. Переживання і гіркі роздуми поета над долею рідного народу знайшли відображення у більшості творів, написаних ним у наступні роки. Вже в 1844 році, під впливом подорожі, Тарас Шевченко написав сатирично-політичну поему «Сон», у якій піддав гострій критиці всю систему самодержавно-кріпосницького ладу.

Завдяки такому художньому прийому, як сон ав-тора-оповідача, і залученню мотива уявної подорожі, поет зміг поєднати у творі різні просторові площини, тобто змалювати різні місцевості Російської імперії — Україну, Сибір, Петербург, а також відтворити тогочасну дійсність у сатиричній формі, зазирнути в минуле. Об’єктом зображення утворі є реальна дійсність Російської імперії за часів Миколи І.

Імперія з її самодержавним устроєм і безмежною владою, постає в поемі як царство зла, що спрямоване на український народ і поета зокрема. Горе, що йде від царського уряду, показано у творі через сприйняття дійсності героєм-оповідачем, який у своєму сні бачить різні частини Російської імперії. Спочатку перед ним постає Україна. На тлі чарівної природи, шо «повита красою», на тлі пісні солов’я, яка ллється над степами і гаями, в особливо трагічному аспекті сприймається героєм людське горе. У поемі зафіксовані реальні фрагменти тогочасної української дійсності: важка панщина, великі податки, голодна смерть дітей, рекрутчина тощо. Трагічність людського горя посилюється описом Сибіру. Похмурий і суворий пейзаж справляє гнітюче враження, яке зростає під час зображення каторжників. Наступною і останньою «зупинкою» героя є Петербург. В описі міста і царських палат домінує сатирично-викривальний пафос, у змалюванні царя і його оточення наявні елементи бурлеску. Цариця постає як «опеньок засушений», «тонка, довгонога», оточення царя герой називає «блюдолизами» і «кабанами годованими». Але з особливою викривальною силою поет змальовує образ російською самодержця. Ще у вступі до поеми автор окреслив це:, образ з його загарбницькими амбіціями — «той неситим оком за край світа зазирає — чи нема країни, що: загарбати…» Далі цей образ розкривається в розповіді про каторжан, які добувають золото, «щоб пельку залити неситому», та в сцені «генерального мордобитія», де показано ієрархію насильства, на якому трималась царська влада. Свою віру в крах самодержавства Тарас Шевченко стверджує в фінальній сцені — перетворенні царя з грізного ведмедя на беззахисне кошеня. Опозиція щодо самодержавного ладу розкривається і в сцені біля пам’ятника Петрові І. В свої думках оповідач проклинає «Первого, що розпинала  Україну» і «Вторую», тобто Катерину II, щодоконалі її скасуванням Запорозької Січі.

Тарас Шевченко у своїй поемі розкрив сутність самодержавного ладу Російської імперії і надав тбс-рові антикріпосницького спрямування.