Роздуми про долю рідного народу. В історії кожної літератури є твори, які володіють магічним даром безсмертя. Саме до таких шедеврів нале¬жить поезія Великого Кобзаря. Йому було властиве глибинне відчуття кревної причетності до долі рідного народу, до його трагічної історії.

Саме тому він спрямовує свої твори на захист пригнобленого люду.
З творчої скарбниці Т.Шевченка можна виділити твір, який, на мою думку, чи не найглибше виявляє патріотизм
і почуття національної гідності поета. Це — послання “І мертвим, і живим…”.
У своєму творі Тарас Григорович порушив найважливіші питання суспільного та національного життя. Передовсім треба, на думку поета, усунути соціальну несправедливість. Він протестує проти кріпацтва, ганьбить тих “земляків”, які
людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають…
Бачачи, що розвиток освіти й культури не йде належ¬ним шляхом, Шевченко радить плекати своєрідну національну культуру, а не перещеплювати штучно й бездумно чужі ідеї.
В своїй хаті своя й правда,
/ сила, і воля.
Лише коли збудуться усі поетові бажання, коли обіймуть “найменшого брата”, тоді настануть для України кращі часи, і “світ ясний, невечірній тихо засіяє…”
Закарбуємо в своїй пам’яті рядки із славнозвісного твору, бо і ми, як сказав поет, ненароджені земляки його, є адресатом послання, що було спрямоване й у вічність.
Цей твір служив дороговказом на шляху національного відродження українського народу, бо в ньому підняті вагомі проблеми, які чекають свого розв’язання саме сьогодні, в час становлення української державності.
Перебудова розбудила нас, окрадених, але не безтямних. Нам не однаково, чи наша земля буде вкрита золотим колоссям пшениці й жита і бринітиме рідна мова на ній, чи буде вона закута кригою байдужості, національної пасивності. Яке може бути виправдання людині, яка зреклася рідної культури?
Хіба можна забути, як у тяжкі часи для України все ж таки були борці, які не поступалися своїми демократичними принципами, відстоювали справедливість і гуманізм, за що й страждали. Згадаймо Олександра Олеся, Миколу Куліша, нашого земляка Василя Стуса. Цей перелік можна було б продовжувати і продовжувати. Прикро, що ми нічого не знали про творчість цих майстрів слова, які будили народ від сплячки, відкривали людям очі на виразки суспільства, провіщали перебудову нашої країни. І за це зазнавали гоніння і переслідування з боку більшовицьких єзуїтів та інквізиторів.
Ні. не можна цього забути! Треба бути стійкими і відданими нашій Вітчизні! Ми повинні знати свою історію, рідну мову, адже вона є виразником нашої національної гідності.
Я твердо переконаний: в Україні є головне — ділові, по- новому мислячі, енергійні люди, зацікавлені в тому, аби не-залежність України здобула економічну базу. Треба надати їм таку можливість. Так давайте ж підтримаємо їх і збудуємо вільну, демократичну державу, де “врага не буде, су¬постата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі”.