Роздуми Г. Сковороди про життя та щастя. Історія народу — це не верстова дорога, що веде від сивої давнини до сучасності. Трапляються на тому шляху урвища й тернисті яруги, чисті колодязі й давно замулені криниці. Замулюючись, джерела волали до живих, розповідаючи про сиву давнину, про війну і мир, про чисті ріки й чисту воду.

Минали віки… Інші люди приходили на ці місця, відшу­кували залишені предківські стежки та замулені криниці. Так було в усіх народів у всі часи.

Чи не найчіткіше відбились сліди наших предків у літера­турі? Так, це ті духовні криниці, в яких ми сьогодні бачимо віддзеркалення їхніх надій і сподівань, бачимо високий мис­тецький злет їхньої душі.

І однією з найцікавіших постатей у тій давній літературі була велична постать Г. С. Сковороди. Бо те, що залишив він нам у спадок, — це цілюще життєдайне джерело, з якого питиме ще не одне покоління. Про творчість Г. С. Сковороди, як і про самого поета, вченого, філософа, можна говорити ба­гато, бо багатогранна й різноманітна була його творча діяльність, бо сам він був дуже цікавою людиною. Та, йдучи яа темою твору, я хочу висвітлити одну із граней його твор­чості — його філософські роздуми про щастя людини. Скільки існує людство, стільки йдуть пошуки щастя. Бо кожна люди­на — це окремий світ зі своїми уявленнями про щастя. Хтог.ї, бачить його в грошах і владі, для когось воно в любові, ко­мусь здається, що воно в мудрості. Не один мудрець, не один філософ шукав відповідь на це питання.

Український філософ Г. С. Сковорода також прагнув відшукати формулу щастя; було в нього непереборне бажан­ня відкрити людям істину, правду життя і його суть.

Він пише багато поезій, філософських трактатів, в яких подає ідеальний образ людини, яка може бути щасливою. По­няття щастя нерозривне для філософа із самопізнанням. В одному з творів “Саду божественных песней” він радить шу­кати щастя в самому собі. Хіба може бути щасливою та лю­дина, яка не знає себе, не знає, чого хоче? Філософ радить:

Найпотрібніше тобі ти знайдеш лише у собі, Подивися, як живеш: друга у собі знайдеш.

Отже, пізнай себе. Знайди себе в цьому житті, знайди своє заняття за спорідненістю. Бо нема нічого радіснішого, аніж житії за призначенням. Цю думку він стверджує в багатьох творах, зокрема, у байці “Пчела і Шершень”. Головний висно­вок байки — немає більшої радості, аніж жити за покликан­ням. Солодка тут “праця тілесна, терпіння тіла і навіть смерть, коли людина втішається природним ділом”.

Спорідненість визначає життєвий шлях кожної людини, формує її характер, світогляд. Спорідненість кожної люди­ни — це воля Бога, природи. Читаю байку “Годинникові ко­леса”. Одне коліщатко годинника питає друге коліщатко, чому воно гойдається в інший бік. На що коліщатко відповіло, що це воля майстра, і зоно не тільки не заважає всьому годинни­ку, а й допомагає всім йти за сонячним колом. І як висно­вок: “з різними природними нахилами й життєві шляхи різні. Одначе всім їм один кінець — лад і любов”.

Велику роль у здобутті щастя Сковорода надає роботі. Ро­бота для людини — душевне задоволення. У байці “Зозуля та Дрізд” Зозуля дивується, що Дрізд щасливий від того, що співає. А вона, Зозуля, співає більше від Дрозда, та щастя від цього не має. У відповідь Дрізд говорить, що Зозуля не пра­цює, а тільки п’є та-їсть. Тому й спів її не радує. Сковорода стверджує: “Робота наша — джерело радості”, “…немає нічого солодшого, як спільна для нас усіх робота”, “…щасливий той, хто поєднав любе собі заняття із загальним”.

Дуже мало місця відводить він у житті матеріальним до­статкам людини. Людина має жити для придбання духовних скарбів. Зате високо ставить він розум людини: “дурень шу­кає видного місця, а розумного й у кутку видно”, “ліпше в одного розумного й доброго бути в любові й шані, ніж у ти­сячі дурнів”.

Справжнім багатством є для людини “совість, як чистий кришталь”, “чисті розуму вітрила”, “непорочність — ось де діамант”.

У поезіях “Щастя, а де ти живеш?”, “Розпошир удаль свій зір, як і розуму коло” та в інших Г. С. Сковорода в художніх образах підносив важливі філософські проблеми свого часу.

Та чи тільки свого? Хіба рядки його віршів “краще мить краще жить, аніж день в мислях злих”, “краще чистий рік один, аніж десять брудних” застаріли в наш час? Чи інші рядки не відповідають духу нашого часу? Я думаю, що на ці питання людина повинна відповісти перш за все собі самій.

Я ж повністю погоджуюсь з видатним філософом у тому, що перш, ніж прагнути щастя, треба розібратися в собі. Хто я? Для чого прийшов в життя? Гроші? Слава? А може, робота, споріднена з моїми нахилами, здібностями? Чи любов і мило­сердя до інших людей?

Може, має рацію філософ? Невже можуть принести задо­волення гроші, отримані без зусилля? Ні, людину буде по­їдати страх, що вона втратить їх і більше не зможе заро­бити. А нелюба робота підточить сили, позбавить таланту. Г. С. Сковорода зміг розгледіти й зрозуміти головне в людській природі, відкрити перед особистістю таємницю її існування.