Романтизм у ранніх творах. Становлення поетичної творчості Т. Г. Шевченка може бути розглянуто як стислий взірець становлення нової ук­раїнської літератури, розвитку та збагачення літературної української мови. Шевченко, як усякий великий національ­ний поет, не обмежений у творчості, він живить свою поезію світовими здобутками, будує її в руслі літературного процесу свого часу. Тому початок його творчості несе на собі відби­ток могутньої літературної течії — романтизму.

Характерний для романтизму жанр балади був переосмис­лений у перших творах Шевченка у національному дусі. У баладах великого українського поета враховано багатий досвід російського майстра — В. Жуковського. Але якщо Жуков­ський сюжети своїх балад бере з іноземної літератури» Шев­ченко створює зразки дійсно національної поезії — і по сюже­ту, і по колориту, використовуючи народні пісні та легенди.

Перша балада — “Причинна” — будується на повір’ях, переказах, що панують в українському селі. Дівчина-сирота стає жертвою боротьби таємничих і зловісних сил. Вона пере­творюється на причинну, бо її “русалки залоскотали”. Фанта­стичний сюжет розгортається серед притаманних народній поезії образів-символів. Тут і червона калина, і зелений явір, і верби високі, і величний Дніпро. Романтична трагедія двох закоханих, що не можуть бути щасливі в цьому прозаїчному світі, перестає бути літературною умовністю, бо герої її — зви­чайні селянські дівчина і парубок. І інтонації поета зворуш­ливі та прості, як у сліпих кобзарів, що співають на базарній площі для усякого люду.

Друга балада — “Тополя” — ще знайоміша по мелодиці та поетичності, ще ближча до народної пісні. Фантастика, ворожба та чаклунство не мають тут переваги над реальні­стю. Образ дівчини, що її мати хоче віддати за небажаного немилого, образ матері, що хоче для дівчини доброї долі, але добро це — жити із “старим, багатим”, “панувати” — взятий із життя. Але сила поезії та пісні перетворюють звичайну ситуацію на чарівну казку: дівчина звертається до чаклунки, та дає зілля, щоб повернути красу та милого. І так дівчина викликає свого козака, так виспівує серце, порівнюючи себе з одинокою тополею, що стається диво:

Зілля диво наробило —- Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждала пари;

Тонка-тонка та висока —

До самої хмари.

Романтична література часто звертається до героїчних часів національної історії. Отак і в поемі Шевченка “Гайдамаки” змальовано образ волелюбних героїв, мужніх народних по­встанців. Щоб загострити емоційний та сюжетний стан, Шев­ченко використовує романтичні прийоми: напружений сюжет, загострення конфлікту між особистим і загальним — Ярема Галайда б’ється разом з гайдамаками, визволяє свою нарече­ну, але не може лишитися з нею, бо битва триває. Але літера­турність не робить героїв фантастичними, лише допомагає гли­бокому розкриттю характерів, романтизм зображення подій у Шевченка не суперечить історичній правді. І це тому, що, як і в баладах, у історичній поемі поет спирається, з одного бо­ку — на народну пісенну традицію, а з іншого — на глибоке вивчення історичних фактів.

Романтизм ранньої творчості Т. Г. Шевченка став зако­номірним ступенем розвитку його поетичної майстерності, а зв’язок з народною творчістю допоміг поетові змалювати вірні та поетичні образи.