Романтизм – нова доба в історії європейської літератури. На межі XVIII — XIX століть у Німеччині сформувався новий напрям у літературі — Романтизм. Назва ця походить від визначення чогось «дивного», «фантастичного». Цей напрям був цілком протилежний класицизму і мав на меті протиставити суворі вимоги правил класицизму романтичній свободі від правил. Таке розуміння романтизму збереглося до наших днів, хоча дехто з літературознавців схильний вважати, що романтизм — це не просто заперечення «правил», а, навпаки, дотримання більш складних і вибагливих «правил».

У центрі художньої системи романтизму — особистість, а головний конфлікт відбувається між особистістю і суспільством. Романтизм, який народився з ейфорії Великої французької революції, пов’язують з антипросвітницьким рухом, що виник в результаті розчарування у цивілізації, прогресі. Саме це розчарування призвело до духовного спустошення особистості, переоцінки моральних і культурних цінностей.

Просвітництво проповідувало нове суспільство як найбільш «природне» і «розумне». Найвідоміші європейські митці обстоювали тезу, що це — суспільство майбутнього. Однак майбутнє виявилось непередбачуваним: на зміну Класицизму і Просвітництву прийшов Романтизм з його легкою і простою мовою художніх творів, доступною для всіх читачів.

У багатьох західноєвропейських романтиків песимізм щодо суспільства набуває величезних масштабів і стає «хворобою століття». Героям романтичних творів Байрона, Мюссе, Шатобріана, Гейне притаманні настрої безнадії, відчаю. Деякі романтики дійшли межі відчаю, стверджуючи, що досконалість втрачена назавжди, світом править зло і воскресає древній хаос. Ця тема «страшного світу» характерна для всієї романтичної літератури, особливо подібні мотиви відчуваються у творах Байрона, Гофмана та інших романтиків. Проте романтизм не лише зображує картини «страшного світу», у його глибинах народжуються ідеї, що кидають йому виклик. Це ідеї свободи, які й притягують до себе читача. У романтизмі кожен міг знайти те, що співзвучне його внутрішньому «я» — підкоритися долі, або піти шляхом боротьби, спробувати змінити її хід. І в першому, і в другому випадках романтики намагалися розгадати таємницю людського буття, звертаючись до природи, довіряючи своїм релігійним і поетичним почуттям.

Романтичний герой — незвичайна особистість зі складним внутрішнім світом, часом не зрозумілим для оточуючих — наче цілий всесвіт, сповнений суперечностей. Романтиків цікавили всі людські пристрасті — високі і ниці — особливо, коли вони суперечили одна одній і між ними розгорталася жорстока боротьба. Серед людських почуттів чільне місце посідало кохання. На його тлі відбувалася війна пристрастей — реальних і фантастичних. Важко було передбачити, кому дістанеться перемога.

Літературу взагалі і долю письменників у ній чітко окреслив відомий німецький поет-романтик Генріх Гейне: «В літературі, як і в житті, кожен син має свого батька, якого він, щоправда, не завжди знає або якого він навіть хотів би зректися».