Роль пісні в п’єсі Котляревського “Наталка Полтавка”
Існує легенда про те, як Бог роздавав кожному народові свої щедроти. Коли начебто все роздав, побачив гарну дівчину, яка скромно стояла в кутку.
— А ти хто така? — запитав Бог.
— Українка, — відповіла дівчина і засоромилася.
— Що ж тобі подарувати? Мабуть, подарую пісню.

З тих часів, кажуть, Україна повниться піснями. Дійсно, в радості і горі, в роботі і відпочинку українці виливають свої почуття через пісню. Радіє Україна — співає, сумує Україна — співає.
Коли ми познайомились з драмою І. П. Котляревського “Наталка Полтавка”, то справді ВІДЧУЛИ пісенне мистептвг нашого народу.
Вийшла “Наталка Полтавка” на зорі нової літератури з зеленої, тихої Полтави, від голубоокої Ворскли, та й пішла по всьому білому світу, лунаючи піснями. І довелося їй бу¬ти в дорозі не день, не рік, а майже два століття. 1 скрізь і завжди її радо вітають.
І. П. Котляревський у 1819 році створив драму-оперу, яка в 2-х діях вмістила 22 пісні.
Недаремно кажуть, що пісня — це душа народу. Захоп¬лює нас Наталка ліризмом і глибиною почуттів:
Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;
О, як моє болить серце, а сльози не ллються.
Віють вітри з далекого XIX століття та обвівають зво-рушливою вірністю дівочою наші серця.
Вірність та приносить закоханим неповторне щастя.
Наталка і пісня. Це радість кохання і туга розлуки, це щастя і сум.
Пісні “Видно шляхи полтавськії…”, “Ой мати, мати! Серце не вважає” передають біль дівчини, розлученої з коханим:
Ой мати, мати! Серце не вважає,
Кого раз полюбить, з тим і умирає…
Взагалі всі пісні п’єси можна поділити на чотири групи: авторські (“Віють вітри…”, “Ой я дівчина Полтавка…”), перероблені народні (“Сонце низенько, вечір близенько”, “Вітер віє горою…”), перероблені літературні (“Всякому городу нрав и права…”), народні (“Ой, під вишнею, під че¬решнею”, “У сусіда хата біла…”).
Якщо уважно вслухаєшся в пісні, то помітиш, що кож¬на з них виконує своє композиційне навантаження.
Наталка в піснях — це високоморальний образ української дівчини. Пан Возний — духовно обмежений канцелярист, який навіть свої почуття передає як звір-хижак:
Безмірно, ах! Люблю тя дівицю.
Как жадний волк младую ягницю.
Пісні Виборного характеризують людину хитрої вдачі, яка може пристосуватися до різних умов життя.
Пісні Миколи-сироти, хоча і сумні, але сповнені ко¬зацької звитяги.
Глибокою задушевністю, теплотою пройняті пісні Петра — коханого Наталки. Ці пісні перегукуються з піснями дівчини, бо теж сповнені щирого почуття, прагнення бути з коханою:
Сонце низенько,
Вечір близенько,
Спішу до тебе,
Лечу до тебе.
Моє серденько!
Таким чином, пісні твору допомагають зрозуміти вдачу і характер героїв, наповнюють твір ліризмом і ніжністю, сумом і радістю, гумором і сатирою.
В умовах життя XIX століття драма-опера стверджува¬ла реальне існування українського народу, красу його душі, яка піснею линула, і несла в собі віру в добро і справедливість.