Значення пісні “Наталка Полтавка” . Пісня, українська пісня… Ти завжди хвилюва­ла мене своєю чарівною мелодійністю, неповтор­ною красою, своєю любов’ю до усього живого. Тому, мені здається, й І. Котляревський вводить пісню у свою п’єсу «Наталка Полтавка». Адже що ще може так точно передати настрій, почуття, розсмішити чи навіяти смуток, як не вона? Завдя­ки пісні я краще розумію почуття Наталки та Петра, завдяки пісні виявляється «філософія» воз­ного; взагалі пісня справляє зовсім інше вражен­ня, ніж звичайний монолог.

Так, п’єсу «Наталка Полтавка» неможливо уяви­ти без пісні. Це ніби її душа, яка рветься назовні, щоб розповісти усьому світові про страждання, про кохання, про знущання та прагнення. Згадаємо слав­нозвісну пісню «Віють вітри, віють буйні…» або «Чого вода каламутна?..». Слова цих пісень про­мовляють до нас сумом, тугою дівчини, розлученої з коханим. Наталка страждає, і пісня ніби «страж­дає» разом з нею, вливаючи і в наше серце часточ­ку великого смутку:

Прийди, милий, подивися, яку терплю муку!

Ти хоть в серці, но од тебе беруть мою руку.

Спіши, милий, спаси мене од лютой напасті!

За нелюбом коли буду, то мушу пропасти.

Але не тільки біль розлуки передає ця пісня. Вона розповідає і про велику, безмежну вірність коханому, зрадити якого значить зрадити саму себе.

Коханий Наталки Петро співає козацьку пісню. Так, він і є козак, який довго мандрував, бо був «в полі», тобто на волі, хоч не мав долі. Саме так і було. Адже Петра за те, що він, бідний, покохав тоді ще багату Наталку, було викинуто з хати. І тепер він без грошей, зате вільний. Сам письменник час­то любив вживати прислів’я: «Коли козак в полі, тоді він на волі». І не випадково в уста бурлаки- наймита Петра він вкладає народну пісню «Та йшов козак з Дону, та з Дону додому», закінчення якої створив за своїм уподобанням:

Не спасибі долі, коли козак в полі.

Бо коли він в полі, тоді він на волі.

Ой, коли б ти, доле, вийшла ко мні в поле.

Тоді б ти згадала, кого обижала.

Таким чином, цією піснею влучно передаються волелюбні погляди Петра.

Піснею «Чи я тобі, дочко, не добра желаю» пере­даються глибокі, схвильовані почуття люблячої ма­тері, її переживання і вболівання за долю дочки, бажання ощасливити Наталку, прагнення «люб’яз­ного зятя дістати». Це мрії кожної з матерів, але ніщо їх не може передати краще, ніж пісня.

У п’єсі «Наталка Полтавка» є сатиричні пісні. На­приклад, «Всякому городу нрав і права». Це пере­роблений вірш Г. Сковороди, в якому возний вип­равдовує такі потворні явища суспільного життя, як шахрайство, брехня, хижацтво. У пісні виславляють­ся насильство «вищого» над «нижчим», хабарницт­во і підлабузництво. Стверджується, що все не цілком природно у навколишньому житті:

Всякий, хто вище, то нижчого гне, — Дужий безсилого давить і жме.

Бідний багатого певний слуга.

Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.

У пісні влучно перефразовано народні прислів’я: «суха ложка рот дере», «немазаний віз дуже скри­пить» — і використано їх для виправдання суспіль­ного зла — обдурювання й хабарництва:

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить.

Хто не лукавить, то ззаду сидить…

У п’єсі «Наталка Полтавка» є пісні, цілком само­стійно написані І. Котляревським: «Віють вітри, віють буйні», «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», «Ой я дівчина Полтавка» та інші.

Ясна річ, що й ці оригінальні пісні мало відрізня­ються від народних своїм світовідчуванням, ліриз­мом, стилістичними засобами. Тому всі пісні лірич­ного жанру в п’єсі, незалежно від їх походження, являють собою певну спільність, цілісність. Вони усі були або стали народними.

Неможливо спокійно читати п’єсу І. Котляревсь­кого «Наталка Полтавка»! Дарує вона і кохання, і радість та смуток, чарує своїми неповторними пісня­ми, і заходиться серце від напливу почуттів. Багато води утекло в море забуття, багато забулося п’єс, а «Наталка» живе і лунає зі сцени, прикрашаючи наше життя, і буде лунати ще довго, довго…