РОЛЬ ОСВІТИ Й НАУКИ.Людина вирізняється з-поміж інших живих істот, що населяють земну кулю, здатністю мислити і творити. Але всі зусилля окремо взятої людини були б марними, якби вона не ділилася своїми знан­нями, набутими в процесі освоєння довкілля, зі своїми одноплемін­никами і майбутніми поколіннями. Головне покликання освіти і на­уки саме в тому і полягає, щоб скарбниця людських знань завжди поповнювалася, а ланцюжок обміну знаннями і досвідом між поко­ліннями не переривався ніколи.

У давні часи спеціальної освіти не було. Молодь виховували ста­рійшини роду. Разом із дорослими діти брали активну участь у ритуальних обрядах, під час яких використовувалися талісмани, фігурки тварин і людей, виготовлені з різних матеріалів.

З розвитком землеробства і тваринництва виникає сім’я, родове виховання змінюється сімейним. Дівчат виховують матері, сестри та інші жінки роду, хлопчиків — родичі-чоловіки з боку матері. Років у п’ять хлопці виходили з-під впливу сім’ї і починали виховуватись у групах своїх однолітків. Деякі обряди, пов ’ язані з переходом юнаків і дівчат у категорію дорослих, збереглися і до нашого часу.

Прогрес господарської діяльності супроводжувався подальшим розподілом праці, відокремленням землеробства від тваринництва, виникненням ремесел.

У родових спільнотах почали формуватися групи людей, які займалися окремими видами праці. До мисливства, землеробства, скотарства додалися прядіння, ткацтво, гончарство, обробка металу тощо. Виникла торгівля, з’явилося письмо. Потрібно було готувати майбутніх воїнів, жерців, лікарів та інших фахівців. Професійні знан­ня переходять у надбання сім’ї, надійно оберігаються від «непосвя- чених».

В Україні педагогічний досвід народу викристалізовувався про­тягом віків і втілився в його мудрості, вміннях, навичках наступ­них поколінь. Цей досвід відображено у фольклорі, іграх, танцях, у мистецьких творах, обрядах, звичаях.

Створення письма болгарськими просвітниками Кирилом та Мефодієм, прийняття християнства в Київській Русі сприяли поши­ренню освіти. Люди, які прагнули засвоїти грамоту, грецьку або іншу іноземну мову в торговельних і дипломатичних інтересах, учи­лися самостійно.

У 988 p., за свідченнями автора «Повісті минулих літ», на Русі відкрилася перша школа. Вона утримувалася за рахунок княжої казни. Учні, переважно діти князів і бояр, вивчали сім предметів: граматику, риторику, діалектику, геометрію, арифметику, астро­номію і музику.

До перших педагогічних праць можна віднести «Повчання» Во­лодимира Мономаха, яке він склав для своїх синів.

Велику роль в освітньому і науковому житті України відігравали церковні братства. Братчики організовували лікарні, притулки, шко­ли, друкарні, згуртовували освітянські, наукові, видавничі та інші культурні сили.

1586 р. була відкрита перша в У країні Львівська братська школа, до якої приймалися діти з різних верств суспільства. Загальноосвіт­ній рівень цієї школи на той час був досить високим. Вінцем слави української педагогіки були козацькі січові школи. Хлопчики з де­в’яти років приймалися в науку, де проходили не тільки навчання грамоти, але й військового вишколу, поводження в громадському се­редовищі, музики й співу. Іноземці, що подорожували козацькими землями, здивовано писали, що навіть жінки і дівчата в У країні вміють писати і читати, а загальний рівень народної освіти перевищує євро­пейські стандарти.

Просвітницьку традицію продовжував і розвивав видатний філо­соф Григорій Сковорода. Він гостро засуджував відірвану від прак­тичного життя систему виховання, яка ігнорувала природу дити­ни, пригнічувала в ній людські нахили й прагнення, відривала від національних традицій: «Все добре на своєму місці і своєю мірою, і все прекрасне, що чисте, природне, тобто непідробне».

Значний внесок у розвиток освіти зробили українські письмен­ники, які зберегли для нас джерела народної мудрості.

Наприклад, класик української літератури І. Нечуй-Левицький був також видатним освітнім діячем. Закінчивши Київську духов­ну академію, він викладав у гімназіях історію, російську мову, літе­ратуру, географію.

Зрозуміло, що без цього неоціненного тисячолітнього досвіду наших предків ми не змогли б створити сьогодні комфортні умови свого існування: теплі домівки, швидкий транспорт, розвинену про­мисловість, комп’ютерні технології тощо.

Безперечно, людська діяльність завдає великої шкоди довкіл­лю, але від нашого покоління залежить майбутнє планети Земля. Чи зможемо ми вміло використати людські знання, чи зможемо спрямувати свою діяльність у правильне русло, залежить тільки від нас.