Роль описів природи. Повість М. Гоголя «Тарас Бульба» вражає грандіозністю, розмахом подій, кількістю названих і неназваних героїв, які весь час перебувають у русі, перетина­ючи величезні степові простори.

Описи природи в повісті вражають своєю красою і монументальністю. Ще на початку твору Гоголь описує простори українського степу, через який Тарас Буль­ба везе своїх синів у Запорозьку Січ. У тому далекому XV столітті плуг ратая ще не розорював хвилі диких рослин. Уся поверхня рівнини аж до самого Чорного моря здавалася зелено-золотим океаном, по якому розквітли мільйони яскравих квіток: сині волошки, жовта кашка, одинокий колос пшениці наливався в гущині тонкої, шовкової, високої трави. Повітря було наповнене пташиними голосами, а десь у високості зависли яструби, широко розкинувши свої чорні крила. Десь далеко чувся крик зграї диких гусей, що серед степу знайшли чисте плесо озера. Із тра­ви спурхнула чайка і зникла у високості чистого неба, блиснувши своїм крилом.

Увечері кольори степу змінилися. Увесь простір охопили останні промені сон­ця, по небу простягайся широкі рожево-золоті смуги, ніби намальовані широкою кистю вправного художника; зрідка біліли легкі хмарки, і легенький вечірній віте­рець ледь гойдав траву. Ховрахи виповзали зі своїх тісних нірок і тихо посвистува­ли, тріск цикад став гучніший, а від далекого озера чувся гучний крик лебедя. Ніч розбудила безліч комах, і звідусіль чувся їхній тріск, свист, скрекіт. Над усім цим обширом панувало нічне небо, великі зірки немов зазирали в душу, а десь далеко за обрієм було видно рожеві спалахи зірниць. У цьому степу не було жодного де­рева і тільки десь далеко виднілися верхівки лісу, що тягнувся вздовж берегів Дні­пра. Трава в степу була такою високою, що в ній міг заховатися вершник, і тільки на невисоких пагорбах можна було побачити верх його високої шапки. Серед цьо­го обширу не було жодних орієнтирів, але козаки не збивалися з прямої дороги, адже степ був їхньою домівкою. Густа трава ховала мандрівників від ворогів, жива природа могла попередити запорожців про наближення чужинців.

Особливу любов Гоголь виказує Дніпру. Письменник знаходить яскраві бар­ви, особливі слова і вирази, описуючи Славутич. Ось у повітрі раптом відчулася прохолода, і перед враженими мандрівниками розкинулося плесо величної ріки, що розстилалося аж до обрію. Це було те місце Дніпра, де його не перегороджу­вали пороги, і він шумів, як море. Його хвилі не перепиняли ні скелі, ні острови, і вони плинули вільно й стрімко повз береги.

Величні картини степових просторів і буйного Дніпра співвідносні з характе­рами героїв повісті. Козаки відзначалися широтою натури. Вони мало цінували золото та срібло, а з дорогого шовку робили онучі. Характери в них були буйні й непокірні, як Дніпро, води якого ділили Україну навпіл і стрімко неслися до Чорного моря.

Зовсім іншими постають перед читачем барви природи, коли в її велич і тишу втручається людина.

Козаки обступили місто, і щось величне та грізне додалося до краси літньої ночі — це були відблиски пожежі, що пожирала околиці міста. Десь вогонь палав спокійно і велично, а в іншому місці полум’я свистіло й летіло аж до неба. Стіни обгорілого монастиря були схожі на чорного суворого ченця, а палаючі дерева в садку аж сичали, обвивалися димом, серед якого виднілися лілові сливи, пожов­тілі груші, поморщені яблука. Над вогнем літають перелякані птахи, які здалеку здаються маленькими чорними хрестами на тлі вогняної завіси.

Картини природи у повісті «Тарас Бульба» передають тонку, вразливу душу Гоголя. Письменник милується красою степу і Дніпра і жахається страшною кар­тиною пожежі, коли нищиться творіння рук людських, та й саме життя людини втрачає свою цінність.