Роль міфа в новелі Томаса Манна. Новела Томаса Манна «Смерть у Венеції» — складний твір, сповнений глибокого символічного й алегоричного змісту. Кожний образ ніби має подвійну природу: його можна сприймати реалістично і алегорично. Важливу роль у новелі відіграють міфічні сюжети й образи, що використовує автор. Але Т. Манн творить свій міф в новелі «Смерть у Венеції», де як і в античних, біблійних міфах, подано образну модель світу.

Новела починається з того, шо герой, письменник Густав Ашенбах, шіходить на прогулянку після напруженого дня. Але якась «вища сила» робить її вирішальною в долі героя. Насувається гроза, і герой опиня-і гься біля цвинтаря. Ашенбах, заглиблений у свої думки і мрії, насподівано бачить якогось дивного чужинця, портрет якого нагадує чи то бога Вакха, чи то перевізника душ у царство мертвих. І цвинтар, і чужинець — все це створює алегоричну картину дійсності, в якій живе І устав Ашенбах, і викликає відчуття неминучої трагедії. Але герой наче не помічає цих попереджень «вищих сил», нехтує ними. Тут Манн не «вертається до античних міфів, а зосереджується на християнських, що протиставляють духовне фізичному. Складається враження, що християнські моральні цінності притаманні сучасному життю. Але чому ж герой не відчуває себе щасливим? Можливо, ці цінності оманливі. Невипадково твори Ашенбаха оспівували героїзм слабких, що прагнуть «ви глядати велично». Ашенбах втомився від цього світу і таких «героїв»

Тому він вирушає у подорож. Вона нагадує подорож Одіссея, по вернення його на батьківщину. «Культурну батьківщину» Ашенбах’ уособлює Венеція, куди герой знаходить шлях не одразу. Одіссей по при всі перепони прагне побачити рідну землю, шоб хоч вмерти на ній. Його повернення — перемога, нагорода за самовідданість і витри валість. «Повернення» Ашенбаха обертається смертю. Він не витри мус випробування. Описуючи «венеціанський період» життя Ашенбаха. автор використовує ремінісценції з античних міфів. Саме тут герой відкриває для себе красу світу й захоплюється нею. Юний Тадзьо ніби втілює цю красу. Розповідаючи про хлопчика, автор звертається до образів і сюжетів міфів про Оріона і Кефала, Аполлона і Зефіра, Семелу і Зевса, Анелоя і Геракла, Гіансента і Нарциса. Всі ці міфи — про кохання, в якому чуттєві пристрасті призводять до смерті когось із героїв. Ашенбах теж іде цим шляхом. Пристрасть засліпляює його, він ладен порушити моральні закони, і розплата за це неминуща.

Міф про Троянську війну розповідає про страшну помсту бога Аполлона за зневагу до себе. На грецьке військо боги наслали страшну хворобу. Епідемія холери, що охоплює Венецію, сприймається як кара за зневагу до моральних і культурних цінностей, символічно зображується у хтивцх пристрастях Ашенбаха. Знесиленому в боротьбі зі своїми пристрастями герою примарюється діалог Сократа з учнем, в якому філософ «вчить Федра тузі за досконалістю і доброчинністю». Саме цю тугу втрачає Ашенбах, він забуває, що «краса лише шлях чуттєвого до духу».

Останні сторінки новели знову змушують пригадати міфологічні образи. Тадзьо, що стоїть на вузькій смужці землі посеред моря, ніби поєднує християнські й античні міфологічні символи. Він водночас нагадує і Христа, що пройшов по воді, і Аполлона. Тадзьо дивиться на Ашенбаха, і цього погляду герой не витримує. Такий міф про сучасну людину творить Манн, ніби попереджуючи сучасників про фатальні наслідки зневаги моральних і етичних цінностей.