Роль Мефістофеля. Основоположник німецької літератури нового часу, мислитель і вчений, Йоган Вольфганг Гете в історії світо­вої культури залишив свій слід передусім як поет. Творчість Гете віддзеркалила найважливіші тенденції і протиріччя епохи.У підсумковому філософському творі-трагедії «Фа­уст» митець виклав свої роздуми про сенс життя, який він вбачав у діяннях в ім’я людини.

Трагедія «Фауст» – це пристрасне уславлення відвічно­го потягу людства до знання, істини, шлях пошуку якої поєднаний з трагічними помилками.

Трагедія відкривається «Прологом на небі», де зіштов­хуються два філософських погляди на сенс людського бут­тя. Суперечка Бога з Мефістофелем про гідність людини, про її можливості і сенс існування закінчуються згодою Господа на експеримент, який Мефістофель збирається провести з доктором Фаустом.

Оптимістичний погляд Бога, заснований на вірі в людський розум, творчі сили, дозволяє творцю стверджувати, що Фауст залишиться вірним йому, а Мефістофель потрібний хіба для того, щоб не давати людям заспокоюватися і задовольнятися малим: Людина не всякчас діяльності радіє,

Понад усе кохає Супокій;

Потрібен їй супутник ворушкий,

Щоб бісом грав і збуджував до дій.

Так, Фаусту судилося багато чого випробувати, здолати різноманітні спокуси, щоб знайти себе, усвідомити власну велич і покликання.

Вчений-енциклопедист, розчарований у наукових пошу­ках, у пошуках істини, звертається до магії. Глибокий відчай Фауста, якого не можуть задовольнити схоластичні теорії, приводить його до відчуття душевного спустошення.

Мефістофель також має енциклопедичну освіченість. Він мудрий і знає людську натуру, вміє скористатися людсь­кими слабкостями, завжди спокійний, пристрасті і емоції його не хвилюють, людей він просто зневажає:

Я так люблю живих людей,

Як любить кіт живих мишей.

Мефістофель живе без ілюзій, без надій і без віри. Фауст спочатку байдужий до земних втіх і радощів, спокус і обіця­нок диявола виконати будь-яке бажання. Його хвилює пошук сенсу людського буття, власний досвід і переживання. Але він погоджується віддати душу Мефістофелю в тому випад­ку, коли перестане шукати, задовольниться тим, що має.

І диявол приймає цю умову.

Спокуси реального життя, молодість, кохання… Фауст не встояв проти чар кохання, але Маргарита не змогла дати йому відчуття безмежного щастя. Тягар провини за загуб­лене життя коханої лягає на Фауста.

На схилі своїх літ герой наближається до втілення сво­го ідеалу: вищий сенс буття він бачить у служінні людям, у вічному потязі до знання, в пошуках досконалості.

Трагедія «Фауст» написана Гете не про одну людину, вона присвячена сучасному і майбутньому людства, його бідам, надіям. Цей твір є відображенням вічної суперечки Фауста і Мефістофеля, добра і зла, які живуть у кожному з нас. Заклик Фауста не заспокоюватись, не впадати в самовдоволену сплячку, а діяти, змінюючи життя і самого себе на краще, актуальний і сьогодні:

Лише той життя і волі гідний,

Хто б’ється день у день за них.

Тільки в праці і вічному пошуку можливий розвиток і вдос­коналення людини, без нього настає духовна смерть – ось, мабуть, один із головних висновків безсмертної трагедії.