Роль Мефістофеля в духовних шуканнях Фауста. Йоганн Вольфган Гете вважається основоположником німецької літератури нового часу. Ця всебічно обдарована людина залишила помітний слід у світовій літературі і науці. Творчість Гете є гідним віддзеркаленням найважливіших тен­денцій і протиріч тієї епохи. Трагедія “Фауст” є підсумковим твором Гете, в якому автор виклав свої думки щодо сенсу люд­ського життя. “Фауст” — це пристрасне уславлення потягу людства до знань та істини. За думкою Гете, сенс людського життя полягає у невтомній діяльності заради людини як такої, хоча б ця діяльність була поєднана з трагічними помилками.

Трагедія “Фауст” починається “Прологом на небі”. У над­хмар’ї бесідують Бог та Мефістофель. їхня бесіда набуває ха­рактеру філософської дискусії. Мефістофелеві вдається пере­конати Бога, і той погоджується на проведення експерименту, об’єктом якого має стати видатна людина свого часу — доктор Фауст. Бог є носієм оптимістичного погляду на людину. За його думкою, Фауст повинен залишитися вірним добру і розуму. Мефістофель поводить себе як закоренілий скептик, який не вірить у людську порядність і поміркованість. Отже, Мефістофель вирушає на землю, щоб провести цей цікавий експеримент.

Доктор Фауст є вченим-енциклопедистом, який розчару­вався у науці та її спроможності відкрити істину. Душевно спустошений Фауст у глибокому відчаї вдається до магії, але дух, якого він викликав, смертельно лякає його. Невдовзі в кімнаті Фауста з’являється і Мефістофель. Між доктором та дияволом укладається згода. Фауст повинен звідати життя у всіх його проявах. Мефістофель бере на себе, так би мовити, технічний бік справи. Але ж, згідно з угодою, після того як Фауст накаже особливо прекрасній миті зупинитися, його душа перейде у власність Мефістофеля. І ось починаються мандри світами, в яких Фауст і Мефістофель нерозлучні.

Мефістофель є втіленням злої мудрості. Він до тонкощів знає людську натуру і як ніхто вміє скористатися її слабкостями. Мефістофель зневажає людей:

Людина не всякчас діяльності радіє.

Понад усе кохає Супокій;

Потрібен їй супутник ворушкий,

Щоб бісом грав і збуджував до дій.

Фауста хвилює пошук сенсу людського буття, власний досвід і переживання, але йому не вдається встояти проти чар ко­хання. Маргарита не змогла дати Фаусту відчуття безмежно­го щастя, і мандри доктора продовжуються.

На схилі свого життя Фауст наближається до втілення свого ідеалу. Вищий сенс буття йому вбачається у служінні людям. Сліпий Фауст помирає, і його безсмертну сутність за­бирають на небо. В останній сцені трагедії Мефістофель ро­зуміє, що він у черговий раз програв у одвічній суперечці між божественним та земним.

Йоганн Гете написав “Фауста”, підводячи підсумок філо­софському і морально-етичному досвіду людства. Можна також сказати, що трагедія присвячена й майбутньому людства, його надіям та бідам. Суперечка між Фаустом та Мефістофелем триває вічно, тому що вона є суперечкою між добром і злом, які живуть у кожному. До сьогодні актуаль­ним є за-клик доктора Фауста не заспокоюватися, не впа­дати в душевний сон. Треба діяти, змінюючи на краще себе й навколишній світ:

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б’ється день у день за них.

Розвиток людства вбачався Гете у вічному пошуку та вічній праці. Через це людина може вдосконалюватися, перемагаючи смерть як фізичну, так і духовну — ось, мабуть, один із голов­них висновків трагедії “Фауст”.