Неоціненне значення для становлення нової української літератури мають твори XVII—XVIII ст. Це роль козацьких літописів у відтворенні історичного минулого. Дивуєшся авторам цих шедеврів, пишаєшся своїми предками. Літописці Самовидець, Граб’янка і Величко, очевидно, самі були свідками усіх тих подій, які переважно в хронологічному порядку подають епізоди історії нашого народу. Спочатку вказують на ті факти, які спричинили визвольну боротьбу проти польської шляхти, а потім детально описують війну, життя народу в цей період, внутрішнє становище України та її стосунки з іншими державами.

Літописці висвітлюють і коментують цілий ряд проблем тогочасного життя, що є цінним джерелом для дослідження історії України другої половині XVII століття.

«Літопис Самовидця», «Дьйствія презьльной брани», «Льтопись событий у юго-западной Росии в XVII-м вькь» створені на багатому історичному матеріалі, тому є життєвою правдою про героїчне минуле українського народу, його багатовікові страждання.

Літописці яскраво подають нам, сучасникам, подвиги видатних воїнів, зокрема, Хмельницького, оспівують хоробрість, сміливість козацтва, передають психологічний стан ворогів.

Гордістю проймаємося, коли читаємо про героїчні подвиги нашого земляка з Мерефи Івана Сірка. Самійло Величко описує його з любов’ю, бо він став легендарною постаттю української історії.

Цінність цих літописів полягає і в тому, що вони стали предметом уважного вивчення письменниками та істориками наступних поколінь, допомагали їм розібратися в складних історичних подіях XVII століття.

У козацьких літописах відображена боротьба за свої національні права, за незалежність України, за самобутній шлях її розвитку.