РІЗДВЯНА ПІСНЯ У ПРОЗІ

Строфа перша. Скрудж був неабияким скнарою. Він був власником відомої кон­тори «Скрудж і Марлі», і, хоча компаньйон давно помер, досі не змінював вивіску.

Був святвечір. Скрудж був незадоволений. Він не любив свята, бо у ці дні гроші пропадали дарма. А він не витрачав гроші на пус­тощі. Тож, він наказав клеркові зранку бути на роботі, грубо відпра­вив племінника, не дав ані цента відвідувачам з благодійної органі­зації.

Майже те ж саме бачимо і у другому оповіданні. Та тут чино­шанування викривається з іще більшою гостротою. Поліцейсь­кий наглядач готовий щохвилини змінювати свою думку щодо події — залежно від того, який чин займають її учасники. Бідний пес ухопив за палець золотаря. Ще невідомо, чому, і хто винен насправді. Але Очумєлов одразу робить висновок: суворо пока­рати треба і собаку, і хазяїна. Та якщо хазяїном виявиться гене­рал, Очумєлов готовий змінити свою думку на протилежну: гар­ний песик, нічого перед ним пальцем розмахувати. І так від­бувається кілька разів поспіль. Поліцейський наглядач, наче хамелеон, змінює свій колір (тобто, свої висновки) кожної хви­лини. І залежить його думка зовсім не від об’єктивних обставин, а лише від того, належить собака «високому» хазяїну, чи ні.
Скрудж мешкав у квартирі, що належала колись Марлі. Але цього вечора на нього чекала дуже несподівана зустріч! Скрудж ніко­ли не вірив у привидів, та цього разу його лице враз змінилося, щой­но він уздрів просто перед собою обличчя Марлі.

Зі своєю кіскою, в незмінній жилетці, вузеньких панталонах і чоботях — це був саме він. Китиці на чоботях стирчали, волосся на голові стирчало, кіска стирчала, поли сюртука повідстовбурчува- лись. Довгий ланцюг оперізував його і волікся слідом по підлозі на зразок хвоста. Він складався з ключів, колодок, карнавок, доку­ментів, гросбухів та важких гаманців із залізними застібками. Тіло привиду було геть прозоре, і Скрудж, оглядаючи його спереду, ви­разно бачив крізь жилетку два задніх ґудзики на сюртуці.

Марлі сказав Скруджеві, що він повинен подумати про милосер­дя та спокутувати свої гріхи. Крім того, попередив, що його відвіда­ють ще три Духи.

Строфа друга Перший із трьох Духів

Перший Дух, що прийшов до Скруджа серед ночі був дух мину­лого Різдва. Він доторкнувся до серця старого скнари і повів його крізь стіну на вулицю. Скрудж опинився у місцевості, де він наро­дився та зростав. Дух показав йому школу, приятелів, сестру та кілька зворушливих епізодів з його колишнього життя. Потім Скрудж побачив дівчину, яку залишив заради грошей, її сім’ю, яка могла бути його сім’єю.

Побачене сильно вразило Скруджа. Він мало не втратив свідо­мість від розпачу; і дух повернув його додому.

Строфа третя Другий із трьох Духів

Скрудж приготувався до найгіршого. На нього чекала розмова з другим Духом. Та коли годинник на дзвіниці вибив першу і привид не з’явився, його затіпало, як в лихоманці. Проминуло ще п’ять хвилин, десять, п’ятнадцять — нічого. Але увесь цей час Скрудж перебував начебто в самому центрі багряно-червоного сяйва. Він не міг збагнути, звідкіля воно взялося та що означає. І це видавалося йому страшнішим за добру копу привидів.

Скрудж піднявся з ліжка і попрямував до дверей, щоб подиви­тися, чи не йде сяйво з сусідньої кімнати. Але у цю мить пролунав голос, який наказував йому увійти.

Це була його власна кімната. Але вона дивовижно змінилася. Всі стіни і стелю прикрашали живі рослини, тож кімната швидше нага­дувала гай. Яскраві блискучі ягоди весело визирали з-поміж зелено­го листя. На підлозі величезною купою, що нагадувала трон, лежали усілякі ласощі. І на цій купі невимушено й велично сидів веселий і сяйливий Велетень. В руці він тримав смолоскип, який скидався свої­ми обрисами на ріг достатку; він підняв його високо над головою, щоб як слід освітити Скруджа, коли той просунув голову в двері.

Це був Дух теперішніх свят. Він повів Скруджа вулицями міста. Вони заходили у домівки бідних — і обличчя людей загорялися надією, сум зникав, усюди лунали веселий сміх та щирі подяки.

Ось годинник пробив північ і Дух зник. Коли дванадцятий удар дзвону відгув серед тиші, Скрудж згадав пророцтво Джейкоба Марлі й, звівши очі, уздрів величного Привида, загорненого з ніг до голо­ви у плащ з каптуром, — він линув до нього понад землею, скидаю­чись на хмару або туман.

Строфа четверта Останній із Духів

Дух наближався — мовчазно, повільно, суворо. І коли він був уже зовсім поруч, від нього війнуло на Скруджа такою похмурою таємничістю, що той впав перед ним на коліна. Чорне, схоже на са­ван убрання ГІривида приховувало його голову, обличчя, постать — виднілася тільки одна, простягнена вперед рука.

Скрудж побачив перед собою духа прийдешнього Різдва. Дух нічо­го не говорячи пішов уперед. Скрудж пішов слідом. Цього разу дух привів його на біржу, де його знайомі говорили про смерть якогось скна­ри. Дрож пройняв Скруджа від голови до п’ят. Цим скнарою був він.

Скрудж звернувся до Духа, прохаючи змінити його долю, і рап­том помітив, що Дух перемінився на виду. Його каптур і мантія вкрилися великими зморшками, обвисли, та й увесь він зіщулив­ся, перетворюючись на різьблену колонку постелі.

Завершення

Скрудж схвильовано підвівся. Він бігав по кімнаті, робив купу безглуздих речей, щось вигукував. Перебуваючи серед Духів, Скрудж забув, який сьогодні день і коли почув, що сьогодні Різдво, дуже зрадів, що не пропустив свята.

Він купив та відправив індичку своєму клеркові. Потім пого­лився, прибрався святково і вийшов з дому. Він вітав перехожих зі святом, побував у церкві, потім побродив вулицями. Він приглядав­ся до перехожих, що поспішали повз нього, гладив по голівках дітей, розмовляв з жебраками, заглядав у вікна квартир, і в підвальні вікна кухонь, і все, що він бачив, наповнювало його серце радістю.

А коли почало смеркатися, він вирушив до будинку племінника. Вранці він з’явився на роботі і повідомив клеркові, що піднімає йому платню. Потім привітав зі святом і відпустив додому з поба­жанням гарно розважитися. Більш того, обіцяв зробити усе мож­ливе для його сімейства.

І Скрудж виконав усе, що обіцяв. І навіть більше.