Рідна мова. Суспільство змінюється так швидко, що починає здавати­ся: немає у світі нічого тривкого. Дійсно, що може зцементу­вати нас, людей, таких різних — багатих і бідних, розумних і дурних, нещасних і щасливих — у спільноту, яка в змозі існувати і розвиватися? Що крім спільного простору й часу з’єднує сучасних громадян України?

Щоб відповісти на це досить складне запитання, звернімо­ся до історії нашої держави. Кого тільки не носила наша багатостраждальна земля, яких тільки зажерливих чужоземців! Та коли наставав час боронити Україну, наші предки, освячу­ючи ножі на помсту, молилися, і мова тих молитов була ук­раїнською, споконвічною. Саме мова єднала людей, надихала праведним гнівом їхні серця, вела на бій і перемагала разом з ними.

Кожен із ворогів України — і це було загальним прави­лом — починав знищення українського народу із намагань викорінити його національну мову. Так робили, наприклад, польські шляхтичі, царські чиновники, радянські партійні ліде­ри. О.тже, сьогодні ми з легкістю можемо впізнати запеклого ворога нашої Батьківщини. Звичайно, це той, хто з ненавис­тю та заздрістю вслухається в чарівні звуки нашої мови.

Де ж витоки цієї сили, цієї джерельної чистоти, цієї щед­рості та милозвучності? Чи там, де пишуться рядки уславле­ного шедевра давньоукраїнської літератури “Слова о полку Ігоревім”? Чи там, де складає безсмертну “Енеїду” веселий геній Іван Котляревський? А може, там, де Василь Стус ронить про­кльони катам українського народу? Витоки завжди знахо­дять велике й пряме річище. Джерельця мови зливаються в могутній потік, що ладен перетнути цілі світи, як тільки по­треба в цьому з’явиться.

Дійсно, коли чуєш українську мову, згадуєш про дім, матір, рідне село, де коріняться цілі розпорошені роди сучасних го­родян. А як нагадати їм про те найглибинніше, що виплека­ло їх душу — про мову? Найчастіше в пригоді стає пісенне слово: адже почути українську пісню, де бринять шаблі та дзвони минулих епох, де не висихають жіночі сльози, і не розчулитися — неможливо. На пам’ять приходять напівза­буті зачудовані рядки:

Кроковеє колесо, колесо

Вище тину стояло, стояло…

Як іще, як не українським словом казати правду народові, що чекає на омріяне щастя? Якою іще мовою проголосити на весь світ про Божу любов до людей, про земне кохання, про степ, море і сонце, якими так щёдро наділено нашу Батьківщину?

Що можемо зробити ми, молоді українці, задля збереження, розповсюдження, зміцнення рідної мови? Мабуть, не лише добре вивчати її в школі. Час вимагає від нас стати благородними лицарями української мови, тобто тими, хто не просто спілкується нею, але й годен творчо й змістовно творити її на користь майбутніх поколінь.

Кожного дня на нашій планеті народжується нове жит­тя та вмирає багато людей. А чи замислювалися ви, що ж таке — людина? Людина — найяскравіше створіння, яке коли- небудь існувало. Ното еаріепз — людина розумна. Саме здатність думати, обмірковувати, мріяти, відчувати, творити кожна людина і є унікальна. Людині присвячено безліч літе­ратурних, мистецьких творів.

І кожна людська істота має серце. Це не лише згусток м’язів, що керує життям нашого організму, а, насамперед, сим­вол кохання, щирості почуттів, людяності.

Якими ж є дороги до людського серця? На цю тему існує безліч думок та тверджень. Деякі вважають, що щлях до серця чоловіка лежить через шлунок. Але, на мою думку, це хибний погляд. Адже ми вище за тваринні інстинкти. Щирість, людяність, любов — ось ключі до серця будь-якої людини. Якщо ці почуття будуть переважати під час спілкування, то ми досягнемо найвищого інтелектуального рівня. Дотримую­чись саме цього правила, можна найшвидше дістатися до сер­ця близької тобі людини, твого співрозмовника, схилити його на свій бік. І тоді перед вами відкриється справжнє людське серце — невичерпна криниця світлих почуттів. Поринувши в неї, забудеш про кривду, зло, брехню, будеш бачити все лише у світлому ключі. Відомий літературний діяч Гончаренко ка­зав: “У людських серцях незмірнії глибини”. Тобто пошук вірної дороги до людського серця можна вважати вчинком, гідним усього життя і вартим багатьох зусиль.