РЕАЛЬНЕ ЖИТТЯ НЕ МОЖЕ БУТИ БУДЕННИМ. Перші літературні твори, з якими знайомиться дитина — це, безперечно, казки. Можна багато сперечатися, що переважає в цьо­му літературному жанрі: фантазія, вигадка чи реальна життєва прав­да. Але, безумовно, казка є осереддям життєвого досвіду багатьох поколінь. Саме казка формує перші поняття про добро і зло, спра­ведливість і любов, красу і потворність. Фантазія автора оживлює тварин і неживі предмети природи; чародійство, магія стають бу­денним явищем. Врешті-решт, усі зусилля недобрих сил стають марними — власне ми і любимо казку за те, що у фіналі завжди перемагає добро. Напевно, про авторську казку можна сказати те саме. Художніми прийомами, що є природними для літературного жанру казки, пись­менник, як це не дивно, досягає надзвичайного ефекту. В кожній дорослій людині завжди живе дитина.

Долаючи несподівані життєві негаразди, доводиться докладати багато душевних зусиль. Але кожен з нас, навіть у найскрутніший момент, не перестає вірити в диво! Казка, з одного боку, дарує цю давно забуту віру в диво, а з іншого — примушує замислитися і над своєю власною поведінкою.

Колись давно народилася на світ людина: дуже маленька на зріст, з обличчям, схожим на блазнівську маску, жовтуватою нечистою шкірою, вузьким, горбатим носом, міцно стисненим вузьким ро­том. Сторонні звертали увагу, що ця потвора надзвичайно рухлива, особливо коли починала розмовляти.

Під час зустрічі або прощання маленький чоловік кланявся ко­роткими, швидкими рухами, майже не змінюючи при цьому поло­ження голови. Хтось міг сказати, що ці поклони були карикатур­ними, схожими на усмішку.

Розмовляв чоловік надзвичайно швидко, так що окремі слова не можна було розібрати.

Якби до цієї характеристики ми додали, що істота нявчала, ви­никла би повна ілюзія, що ми говоримо про головного героя казки Е. Гофмана «Крихітка Цахес». Порівняймо: «…Те, що з першого по­гляду можна було сприйняти за кострубатий цурпалок, насправді було потворною, не вище двох п’ядей на зріст, дитиною, що лежала впоперек кошеля… Голова глибоко вдалася в плечі, на місці спини стирчав наріст, схожий на гарбуз, а відразу від грудей ішли ніжки, тонкі, як гілля, так що весь він нагадував роздвоєну рідьку…». На­справді ми подали опис зовнішності самого письменника, тобто Е. Гофмана. Портретна схожість автора і головного героя казки на­водить на певні думки. Навіщо письменник вдається до зображення потворної людини, яка не змогла використати подарунок чарівної феї на добро?

Крихітка Цахес зовсім не позитивний герой. Він народився по­творним, і як наслідок цього — нещасним. Світ, не природа, а саме світ людей несправедливий: як правило, ми сприймаємо лише зов­нішню красу. І як часто це відбувається, ми жорстоко помиляємо­ся. Натомість краса людська міститься у нас у серці. Добро, мило­сердя, чесність — власне тільки це є справжнім виявом краси.

Письменник відчув жорстокість оточення у своєму житті. Про­те він постійно, і у житті, і у творчості, прагнув, щоб краса перемог­ла. Як відомо, за сімейною традицією Гофман здобув освіту юрис­та. Серед його клієнтів була пані Гельміна фон Шезі. У часи проти- наполеонівських війн вона добровільно стала працювати у шпиталі і там на власні очі побачила щоденні страждання солдатів. Порушен- іія прав рядових настільки вразили милосердну пані, що вона вирі­шила звернутися до судових інстанцій.

Військові, незадоволені втручанням в їхні справи, розпочали су­дову справу проти пані Шезі. «Справедливий» суд виніс свій вирок: один рік тюрми. Якби не втручання адвоката Гофмана, Шезі була б несправедливо покарана. Диво, яке втілив у реальному житті Гоф­ман, як бачимо, насправді існує, тільки не у всіх вистачає сил ста­ти творцем дива.

Свідком справжнього дива стають і читачі. Крихітка Цахес ви­падково отримує покровительку — фею Розабельверде.

Переслідуючи суто благородні цілі, фея дарує потворі фантас­тичну можливість: у будь-якому товаристві Цахеса вихваляли за здо­бутки інших людей. Засліплені магією люди не помічали потворного обличчя Цахеса, не чули тих диких звуків, якими він супроводжу­вав усі свої мерзотні вчинки.

Ніхто нічого не помічав, крім самих скривджених. Раз у раз істо­рія Цахеса повторюється і в нашому реальному житті. Дуже часто шахраї, потворні і духовно, і фізично, ніби користуються якоюсь ча­родійною силою для того, щоб засліпити жертву.

Звісно, доля здорової іронії наявна в тому, що письменник надає не найкращому героєві власних портретних рис. Взагалі романтична іронія досить жорстока і досить сумна.

Однак пов’язана вона з ідеалістичним поглядом на світ. Письмен – ник-романтик критикує зло, іронізує з хиб, вад, недосконалості лю­дини, суспільства, світу заради їх поліпшення, доведення до ідеалу. У новелі-казці «Крихітка Цахес» Гофман нещадно критикує багато явищ реальної дійсності: засліплення людей перед шахраями, на­діленими владою, неосвіченість пересічних громадян, порушення ав­торських прав тощо. Згадаймо, що і головний позитивний герой тво­ру, Бальтазар, без допомоги чародійника Проспера Альпануса не зда­тен протидіяти злу. Він рефлексує, страждає, але ні на крок не на­ближається до своєї мрії.

Отже, реальне життя не повинне стати набридливою буденні­стю. Диво, безперечно, повинне супроводжувати тебе кожного дня. Тільки не треба забувати, що творцем дива є ти сам. Необхідно докладати неймовірних зусиль для того, щоб втілити мрії у дійсність, для того, щоб рідним і близьким людям було комфортно і спокійно поруч із тобою.