РАНОК БЕЗ ВЕЧОРА

Літнє сонце падає у вікно і будить дівчину. За вікном співає півень, на городі чорніють кущі смородини, бризкають соком ягоди малини та вишні. Біля миски з кукурудзяною кашею вовтузяться качата.

Мала п’є молоко та слухає накази бабусі: «вирви кропу, перебе­ри, щоб жодної мушки не лишилося…, почисть цибулю, принеси дров…»

Дівчина хоче скоріше втекти з темної, холодної хати на річку. Бабуся нарікає онуці, що не можна отакою нечупарою йти на вули­цю — дівчата не схочуть з такою дружити. Та вона не слухає. Ви­скакує з хати, кладе у торбинку хліб для качат, шматок собі зі смаль­цем та цибулею. Бабуся наказує, щоб не сиділа до вечора — бо розкаже батьку.

Мала приганяє качат до улюбленого місця під мостом. Вони вже дорослі, можуть самі у воді бавитися. А заходить у воду, хвилинку стоїть, роздивляючись навкруги, потім починає шукати у воді гарні камінці. їй хочеться знати, як вони звуться. Вдома в неї вже ціла коробкатаких.

Качата вилізли на берег, а мала пішла погуляти берегом. Зірва­ла звіробою — бабуся просила. Роздивлялася інші квіти. Раптом щось блиснуло. Дівчина побачила шматок пляшки з гострим краєм, і аж здригнулася, уявивши, як наступає на цей уламок, як з ноги тече кров, поки вона біжить додому.

Сонце почало припікати. Мала пішла купатися, і довго бавилася у воді, дозволяючи течії робити з нею що завгодно. Потім в неї шу­міло у вухах та уся шкіра посиніла. Швидко проковтнула свій обід і стала чекати, поки бабка Орина пожене корову з обіду. Тоді приїде матуся і привезе морозиво, яке дівчина дуже любила.

А потім вони з мамою будуть обривати смородину, перетирати її з цукром, далі повечеряють і всією родиною дивитимуться теле­візор. І так аж до смерті. Мала подумала, і аж злякалась — чому це слово спало на думку? Пригадала, як бабуся казала, що у цій порі з річки підіймаються утопленики.

Дівчина залізла в кущі, затулила вушка і застигла німою гру­дочкою, ніби загублене мамою пташеня. За її спиною поверх води її пили и діти, жінки й чоловіки. То був їхній час, їхнє свято: сліпучого по лудня пройти, наче по суші, тією річкою, що забрала їхні тіла під час повені.

Дівчинка відчула, що вони вже пройшли, бо серце її застукало рівніше. Мостом проїхала машина.