I. Суспільні та політичні поеми Т. Шевченка. (Для українського національного життя найбільшу вагу мають ті твори Шевченка, в яких він піддає гострій критиці кривдників народу — панів, царів, тиранів, «розпинателів народних». Коли звільнений від кріпацтва поет відвідав Україну, йому відкрилася страшна картина народного горя і народної кривди. Шевченко виступив з голосним протестом проти соціального і національного поневолення. Серед найкращих творів того періоду — «Три літа», «Розрита могила», «Чигирин», «Сова», «Сон», «Хустина», «Єретик», «Сліпий», «Великий льох», «Холодний яр» та ін.)

II. Поема «Сон» — політична сатира.

1. Композиційний прийом «сну». (Шевченко дає опис фантастичної подорожі з Києва до Петербурга, яку він здійснив уві сні. Поет летить у сонних мріях за совою понад землею, прощається з Україною і бачить прекрасний образ світанку:

І все то те, вся країна,

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою;

Споконвіку вмивається,

Сонце зустрічає…

І нема тому почину,

І краю немає.

Серед цих чудових краєвидів бачить поет страшні картини горя та насилля. Там із каліки знімають полатану свитину, в іншому місці розпинають удову за подушне, він бачить матір, яка на панщині пшеницю жне, а її дитина з голоду помирає. Поет летить далі понад країною, вкритою білим снігом і чує брязкіт кайданів під землею. Це каторжани працюють у золотих копальнях в Сибіру, «щоб пельку залити неситому» (цареві). Перелітає поет над Москвою і затримується в Петербурзі.)

2. Петербурзькі враження мандрівника у сні. (У столиці особливо відчувається рабська покірність підданих царя:

І зробився Я знову незримий

Та й пропхався у палати.

Боже мій єдиний!!

Так от де рай! уже нащо

Золотом облиті Блюдолизи…

Далі він немилосердно висміює царя і царицю. Потім оглядає місто і пригадує собі, скільки козаків загинуло при зведенні царської столиці. Великим гнівом вибухає Шевченко, побачивши пам’ятник Петру Великому, який йому поставила Катерина II.

«Первому Вторая»

Таке диво наставила.

Тепер же я знаю —

Це той Первий, що розпинав

Нашу Україну,

А Вторая доконала

Вдову-сиротину,

Кати, кати, людоїди!

Наїлись обоє,

Накралися!..

Поетові вчуваються голос гетьмана Полуботка, якого цар Петро голодом замучив у тюрмі через те, що домагався повернення давніх вольностей, та спів пташат, що уособлюють душі козаків, які загинули при висушуванні боліт під столицею Росії. Йдучи до царських палат, зустрічається із земляками, що «так і ріжуть по-московському», і його серце стає кривавою раною. Наостанок знову оглядає царя і пробуджується.)

III. Значення поеми «Сон». (Безперечно, поема Шевченка «Сон» є найбільш виразним твором з цілого циклу політичних творів, які поет написав під час подорожей Україною 1843—1844 роками. Адже в ній Шевченко змалював становище України в Російській імперії.)

Побутові поеми Т. Шевченка

I. Реальні образи у поемах Т. Шевченка. (Багато щирих і правдивих образів зібрав у своїй творчості великий Кобзар. У поемах «Катерина», «Наймичка», «Сова» він повністю приділив увагу українському народному побуту.)

II. Жіноча доля у побутових поемах Шевченка.

1. Понівечена молодість у поемі «Катерина». (У поемі «Катерина» поет дав сумну картину недолі українських дівчат, красу і молодість яких занапа-щували різні пройдисвіти. Цю поему Шевченко присвятив російському поетові, якого дуже поважав, В. Жуковському. Історія бідної та вродливої української дівчини Катерини була типовою за тих часів:

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Полюбила москалика,

Як знало серденько.

Та недовго тривало кохання і зустрічі при яснім місяці. Катерину знеславив російський офіцер і покинув. Вона ж мусила залишити батьківський дім та йти на Московщину шукати колишнього милого. Довго блукала, потерпаючи від принижень, а коли нарешті знайшла, він відцурався її. З розпуки Катерина кинулася у воду, полишивши маленького сина. Нещаслива доля чекала на сироту. Став він поводирем сліпого бандуриста. А коли, не відаючи того, зустрівся з рідним батьком, той пізнав його по чорних брівках, але байдуже відвернувся: «Берлин рушив, а Івася курява покрила…» Свою поему Шевченко переплів ліричними рефлексіями про людське щастя й сирітську долю. Ось один із ліричних відступів:

Єсть на світі доля,

А хто її знає?

Єсть на світі воля,

А хто її має?

Єсть люди на світі —

Сріблом-золотом сяють;

Здається, панують,

А долі не знають,

Ні долі, ні волі!..)

2. Звеличення матері у поемі «Наймичка». (У порівнянні з поемою «Катерина» поема «Наймичка» має вищий ідейний рівень і більш художньо завершена. Героїня поеми у своїй материнській любові, повній особистого самовідречення й посвяти, досягає вершин справжнього героїзму. Бідна дівчина, народивши сина, раннім ранком, оповитим туманом, підкидає дитя багатим бездітним господарям — Трохимові та Насті. Дитя принесло в “їхній дім радість. А незабаром щасливе подружжя взяло собі за наймичку Ганну, не відаючи, що вона є матір’ю дитини. Наймичка виявилася слухняною і працьовитою, особливо піклувалася про дитину:

А коло дитини

Так і пада, ніби мати;

В будень і в неділю

Голівоньку йому змиє

Й сорочечку білу

Що день божий надіває.

Грається, співає…

Ганна весь вік карається у чужій хаті, не відкриває синові правди, аби тільки бути поруч зі своєю кровинкою, опікуватися його долею. Лише на порозі смерті в глибоко зворушливих словах вона відкриває Маркові таємницю. Зворушує і позиція автора: спокійним, врівноваженим тоном, з великою біблійною простотою описав поет безмірну материнську любов. Хуторянський ідилічний спокій доповнений гарними образами і співучою рідною мовою.)

III. Незабутні жіночі образи в поезії Т. Шевченка. (Михайло Стельмах написав про видатного земляка: «І досі неперевершеними в нашій літературі залишаються жіночі образи Шевченка, і досі над рядками про окрадене кохання, знедолене материнство тремтять чисті сльози на віях наших сучасників».)