Прославлення героїв у поемі Гомера. «Іліада» Гомера — поема, написана майже півтори тисячі років тому. Ніяк не йдуть з пам’яті картини великих битв, що розігралися під стінами Трої. Ахіл-лес, Гектор, Патрокл… Усіх називає поет героями. Але що значить для древніх греків бути героєм?

Виявляється, греки вкладали в поняття героїзму зовсім інший сенс, ніж ми. Для нас герой — це людина, яка вчинила якийсь подвиг. І не важливо, заради чого вона діяла. Героями ми назвемо і тих людей, які боролися за нашу батьківщину, і тих, хто рятував людей під час катастроф, і тих, хто здобув нашій країні славу в спорті…

Герой у греків — це людина, що залишила після себе пам’ять. Усе життя героя — це життя заради однієї миті, сліпучої, тієї, що дарує славу навіки.

Перша зустріч з героєм у бою чи на відпочинку вражає читача, тому що автор захоплюється зовнішньою красою (так Гектор, що стояв попереду війська, був подібним до бога війни) і тим відчуттям безмірної сили, яка виходить від героїв.

Безстрашність, самовідданість — ось те, що відрізняє героїв «Іліади». Ніщо не може зупинити їх у запалі бою: ні рани, ні боги, які вступають в бій на стороні ахейців або троянців. Патрокл, одягнений у обладунки свого друга Ахілла, примусив троянців тікати й убив понад 20 троянських воїнів, у тому числі знаменитого героя Сарпедона.

Не може пробачити Ахілл троянцям вбивства свого друга Патрокла, кидається в бій, щоб помститися, і не зупиняється, поки не вбиває Гектора. А після глумиться над його тілом. Але в той же час, к<?ли приходить батько Гектора Прі-ам по тіло свого сина, Ахілл поводиться гідцо та шляхетно: повертає тіло сина батькові й навіть погоджується встановити перемир’я на одинадцять днів — стільки часу потрібно троянцем для здійснення поховального обряду.

Чи є сенс боротися, коли ти знаєш, що твоя доля визначена? Адже навіть Зевс не міг змінити рішення Мойр, що плетуть нитку долі людини. Відповіддю на це питання і стає розповідь про подвиги героїв. Гектор, що залишає на вежі Андро-маху з маленьким сином, знає про те, що чекає його дружину, сина та його самого. Але залишитися з ними не може, інакше ганьба ляже не тільки на нього, але й на його родину і нащадків.

Коли Гектор уперше почув, що головний бог Зевс уже визначив його долю, коли дізнався, що смерть чекає на нього, він не припинив бою, сказавши ворогу:

Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину!

Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки

Дасть тобі бог!

Бій триває, і Гектор уже впевнений у тому, що «зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї не утекти». І знову Гектор — справжній герой — не припиняє поєдинок, не опускає рук:

.. І от доля уже настигає.

Але нехай уже не без борні, не без слави загину,

Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!

Стародавні греки дуже любили поеми Гомера. Багато частин поеми вони знали напам’ять, а Олександр Македонський — великий полководець, який завоював півсвіту, — завжди носив «Іліаду» з собою.

Тисячоліття відділяють нас від Древньої Еллади. Але «Іліада», як і раніше, залишається книгою про героїв, про сміливих і рішучих, нескорених і безстрашних. Героїв, для яких честь, слава, любов до Батьківщини понад усе. У XIX столітті вийшов перший переклад «Іліади» російською мовою, зроблений М. Гнедичем. М. Гоголь, вражений поемою Гомера, написав «російську Іліаду» — повість «Тарас Бульба».